Небесний протокол №666

Срібна зала Небесного Трибуналу давно не бачила такої кількості крил. Тут зібралися усі ангели — від найнижчих вісників з тремтячими пір’їнами до серафимів, чиї обличчя світилися безумовною чистотою. 

У центрі, трохи піднявшись над мармуром, завис Архангел Михаїл, чиї крила сяяли сліпучою білизною, мов щойно створений сніг. Перед ним стояв підсудний — смертний варвар, на ім’я Гракнаг.

Тіло воїна було вкрите засохлою демонічною кров’ю у кілька шарів, що лущилися пластами, наче стара фарба. Від нього тхнуло сіркою та гнилою плоттю. Шматки кишок, розірваних демонічних черепів висіли на поясі, наче трофеї. Схоже Пекло виблювало те, що не змогло перетравити. 

— Ти, смертний, порушив Великий Баланс — пролунав голос Михаїла над залою. — Пекло порожнє! Могутній Люцифер повалений, а його мільйонна армія розірвана на шмаття. Цього дня ми чекали давно, однак… — тут він зробив паузу і перевів погляд на варвара. — не таким чином... Вони мали покаятись у своїх гріхах. 

Всі з нетерпінням чекали реакції людини. Гракнаг сплюнув на ідеально чистий мармур густу, чорну, липку жовч, що зашипіла, наче кислота, і широко усміхнувся, показуючи зуби, забиті шматками демонічної плоті.

— Гракнаг не винен! — прогримів голосом, що рознісся над святошами. — Виродки пекла перші почали. Зловили Гракнага в полі і затягнули в пекло. Але Гракнаг вирвався! Повідривав голови покидькам. Це було круто. Ги-ги.

Він зробив паузу, ніби смакуючи спогади, і продовжив, облизуючи губи:

— Багато було покидьків. Навалювалися гуртом, наче смердюча хмара з рогів, копит і гнилих пащек. Гракнаг повиривав їм кадики з горлянок. Запхав пальці в пащі і висмикував горла з м’ясом, як черв’яки. Прийшов якийсь здоровань, але Гракнаг схопив його за зуби і потягнув так сильно, що шкіра тріснула від вух до грудей. Відірвав пів морди куснем аж до живота! М’ясо рвалося з хрускотом, а кишки вивалилися клубком.

Варвар зробив жест, ніби тягне щось важке, і кілька ангелів позеленіли.

— Надбігли інші. Гракнаг махав тушою демона, як колодою, розбиваючи голови в кашу. Черепи тріщали, як гарбузи під чоботом. Смердюча кров заляпувала все: обличчя, руки, навіть бороду Гракнага. Але це було весело. Я чавив очі пальцями зі звуком «чвак-чвак», як перестиглі сливки. Ги-ги. 

Більшість ангелів закрили вуха руками. Дехто почав тихо молитися. Михаїл тримався, зціпивши зуби.

— Гракнаг розривав животи, запихав руки всередину й витягував кишки мотузками, намотуючи на кулак, поки демон не захлинався власними нутрощами. Один покидьок намагався напасти ззаду, тоді Гракнаг вирвав паскуді очі й засунув прямо в дупу, щоб бачив, як його розривають зсередини. Ги-ги!

— Зачекай! — перебив архангел Михаїл. — Що сталося з їх повелителем, Люцифером?

— А, цей… Люцик! — Гракнаг зареготав, і від сміху з його бороди посипалися шматки засохлої плоті. — Той верещав, як недорізана свиня. Гракнаг прибив його крила до підлоги розпеченими гаками! 

Він гупав ногами по мармуру, імітуючи удари.

— Потім Гракнаг зняв з нього шкуру. Великими куснями, повільно, отак — від сраки аж до горлянки! Люцик став схожий на облупленого бика. Гракнаг розрізав йому ребра сокирою і жував серце сирим. На смак як сірка з вуха. Ги-ги. Наостанок Гракнаг відрізав усе, що бовталося між ніг, і запхав Люцику у горлянку. Отак і захлинувся власними демонічними яйцями! Ги-ги. 

— Досить! Припини це! — вигукнув архангел Михаїл.

Двоє серафимів позаду звалилися. Один почав несамовито блювати золотистим іхором прямо на власні крила, інший просто зомлів. 

— Та ти потвора, — прошепотів Михаїл з відразою. — Гірший за тих, кого вбивав. Чиста жорстокість, породжена твоїм брудним чоловічим єством. Ми не дозволимо такій погані існувати в гармонії Всесвіту. Вирок винесено.

Михаїл підняв вогняний меч, хоча рука помітно тремтіла.

— Ця здоровенна довбня між ніг безперечно є причиною такої надмірної агресії. Відрізати члена смертному. Можеш сказати останнє слово перед виконанням вироку.

Гракнаг дістав з-під шарів налиплого демонічного м’яса, кишок і засохлої крові важку, зазубрену сокиру. 

— Але Гракнаг! — закричав він, підіймаючи сокиру. — Чому він це зробив з демонами?!

— І чому ж? — зухвало перепитав Михаїл, опускаючись нижче готуючись виконати вирок. 

— Бо ці покидьки, — заревів варвар на всю залу, — хотіли відрізати хуя Гракнагу!

Сокира свиснула в повітрі і голова архангела Михаїла покотилася по підлозі з виразом подиву на обличчі, залишаючи за собою фонтан золотистої, іскристої крові, яка обляпала мармур. З шийної артерії хлюпало, наче з перерізаного шланга.

Варвар заревів на всю залу:

— Гракнаг не віддасть вам свого хуя!!!