Гори, системо!

Діана влетіла в промисловий цех різко, наче розпечений уламок у шкіру. Ніхто не думав, що після того, як жінка стане президентом, прокинеться вірус, який вирвав назовні все те, що десятиліттями ховалося за посмішками й жартами «не лізь у чоловічі справи».

Двері за спиною гупнули. Діана миттю заклинила їх іржавим швелером. Зовні ревла орда мертвих збоченців, чиї тіла роздуло від газів і нестримної хтивості. Синьо-чорні, вкриті виразками члени стирчали з розірваних трусів. Зомбі не просто хотіли її з’їсти, а жадали встромити своє набрякле від трупної крові «добро» в її ще живу, соковиту плоть та лише потім зжерти.

«Знай своє місце, Діано. Жінка при владі, це тобі не жарти», — прошепотів у голові голос начальника з того року, коли вона вперше подала документи на підвищення.

Вентиляційна шахта над головою здригнулася і з неї вивалилася перша тварюка. Нижньої щелепи не було, а язик теліпався аж до самого пупа. Діана схопила важкий пневматичний цвяхобій.

— Я на кунілінгус не згоджувалась, — прошипіла вона крізь зуби.

Зомбі кинувся на неї та вчепився кігтями в стегно. Крізь діру в джинсах засочилася густа юшка крові, однак Діана не відчула болю, хоча бачила, як тепла рідина закапала на підлогу. 

«Невже вірус? Чи просто я звикла терпіти?»

Вона приставила дуло цвяхобою до руки паскуди.

БАМ!

Цвях-двадцятка з хрускотом прошив кістку й прибив руку до підлоги. Зомбі смикнувся, намагаючись віддерти кінцівку, але та напнулася, як синюшна гумка. Діана натиснула ще раз — БАМ! БАМ! — пришпилюючи другу руку, а потім розквасила цвяхом яйця, що висіли брудними мішками. Тварюка задерла голову в беззвучному вої, і вона ввігнала останній стрижень йому в рот, прибивши язик до піднебіння.

«Ви надто емоційна для такої посади», — казав їй депутат на теледебатах два роки тому». Тепер його голос лунав у її голові з таким самим хрипким придихом.

З вікна вже лізли наступні. Один був без очей, але з набряклим фалосом. Діана вхопила кутову шліфувальну машинку. Диск завищав на дванадцяти тисячах обертів і вона ввігнала сталь у шию покидька. Фонтан чорної жижі заляпав їй обличчя, а на губах лишився гнидотно-солодкуватий присмак гною.

Другий підбіг і вона знесла ерегований відросток одним коротким рухом болгарки. Зомбак упав на коліна намагаючись підняти залишки свого хазяйства. Діана наступила важким черевиком на плече та притиснула диск до черепа. Голова розкрилася, як консервна банка, вивільняючи сіро-рожеве місиво мозку, а потім відштовхнула ногою від себе те, що залишилося. 

З-за верстата виповз безногий каліка. Його пальці-гачки схопили її за зап’ястя, а зуби вп’ялися в плоть, вирвавши шматок. Діана подивилася на рану з цікавістю. Біль знову не прийшов.

«Чорт забирай… я таки вже заражена!»

Схопила пневмодриль і свердло вгризлося в очну ямку тварюки. Кістка тріснула, мозок намотався на метал рожевим вихором.

«Тобі б краще дітей народжувати, а не лізти в політику», — прошепотів у пам’яті голос колишнього під час сварки.

Їх ставало забагато. Двері цеху тріщали під натиском. Діана глянула на покусану руку, яка вже синіла. Часу майже не лишилося, тому схопила каністру й почала заливати все навколо: верстати, підлогу, картонні коробки. Сморід бензину на мить перебив запах гнилі.

Двері нарешті піддалися й десятки рук, роздутих геніталій та роззявлених ротів ринули всередину. Діана схопила другу каністру та перекинула над собою. Паливо заливало її та потрапляло в рот — гірке, маслянисте і вона ковтала його.

Потім дістала з кишені пом’яту сигарету. У голові спалахнув останній спогад: прес-конференція після її інавгурації і хтось із зали крикнув: «Ти все одно просто жіночка!»

— Якщо не можете жити з жінкою при владі, — прохрипіла вона, — то згоріть разом зі мною!

Чирк! Запальничка підпалила сигарету та Діана глибоко затягнулася. Потім кинула вогник у калюжу бензину.

Р-Р-РАХ!

Вогонь миттєво поширився і зомбі спалахнули. Їхня шкіра бралася пухирями, очі лопалися, а плоть стікала, наче гарячий віск. Пахло горілим волоссям, а зомбаки все одно повзли до неї намагаючись дотягнутися.

Діана стояла в центрі цього океану вогня. Одяг згорів, оголяючи обвуглену плоть. Вона піднесла долоню до полум’я: пальці чорніли, нігті відпадали, але відчуття були приємними, наче тепле літнє сонце після довгої зими принижень.

Лють та вогонь Діани невблаганно поглинали гниль, що десятиліттями називалася «нормою». Тепер залишилося лише відчуття довершеності, адже нарешті вона спалила стару систему патріархату дотла.