Вереск

Відчуття в тілі прокинулися раніше свідомості. Наче нутрощі намотувало на колючий дріт.

Стукіт серця нагадував молоток, яким вбивали гвіздки в домовину.

Я почула виск ще до того як прокинутись. Свідомість межувала між сном і реальністю — я бачила ногу молодшого брата, на яку випадково пролила окріп. Він несамовито верещав, я теж.

Андрійко розтирав шмарклі й сльози, поки мати лила на опік молоко. А тато лупцював дротом від кип'ятильника руки, якими я прикривала голову.

Різко розплющую очі — мене зараз знудить. Вереск досі лунає.

Це тато з дідом на дворі колють свиню. Батько невправний в цьому, а дід старішає.

Натягую штани, швидко одягаю светра й шапку та вплигую в чоботи. Мушу допомогти, бо влетить — буду без вечері.

Двір зустрічає сирістю та мрячкою, що ріже обличчя. Ще немає шостої. Хлюпаю по грязюці й відчуваю, як в дірку на лівій калоші набирається вода — мокро і холодно.

Свиня лежить ратицями до гори. Але її крихітні очі ще розплющені, хоч вже скляні. Мені її шкода, проте так не можна казати. «Мʼясо буде не смачне» — стане сварити батько.

— Зараз обсмалимо і покличемо тебе, — каже дідо.

— Готуй тази і каструлі, — додає тато. — І кружку візьми, будеш кров вичерпувати.

Кров тепла, в холодну погоду гріє руки. Але швидко береться сухою кірочкою, що стягує шкіру.

— Мені тоді було років десять. Це не перша свиня, яку я потрошила. Пізніше дід навчив їх колоти, — я ледь усміхаюсь. — Я з дитинства навчена вбивати тварин.

— А їх ви теж вважали тваринами? — чоловік навпроти кладе переді мною кілька фото.

Я бачу тіло, яке майже потонуло у свинячому лайні, що не прибирали тижні. Деінде видніли кістки, з яких обʼїли мʼясо. Можна було помітити зелених мух. Сподіваюсь, ті відклали опаришів у роті, очах і де тільки змогли дістати.

— Татко довго пролежав там, — посміхнулась я. — Уявляю, який у сараї стояв сморід.

— Розкажете, чому ви його вбили?

— Здається, я не замовляла послуги мозкотраху.

— Ви праві. Що ви відчуваєте, бувши вимушеною говорити зі мною?

— Бажання врізати вам.

— Це пов’язано з питаннями, які задаю, чи загалом з моєю присутністю?

Я не відповіла.

— Злість — це природня, абсолютно нормальна захисна реакція, проблема постає, коли з захисту вона переростає…

— Слухайте, я визнаю провину, готова нести покарання. Як я його вбила? Не годувала свиней кілька днів. Напоїла старого і закрила в сараї. Сподіваюсь, він не проспав власну смерть. Як я вбила брата? Заколола, як вчив дід, щоб вереск не дратував.

— А матір?

— З нею інакше. Я хотіла чути, як крики розривають її горлянку, як вона скавчить і благає. Пісня для моїх вух.

— Але я не запитував «як», я запитав «чому».

Очі, до цього втуплені в чоловіка, я відвела в бік. Почуття і спогади самі зринули зі свідомості.

— Вам боляче? — інтонація, що торкнулася серця.

Не знаю, чому, але за кілька митей я почала говорити:

— У нас працював тільки дід. Коли старий помер велося скрутно. Але потім у нас стали зʼявлятися грубі гроші. Це тато. Він і брат влаштовували собачі бої на задньому дворі. Я бачила, як пси гризли горлянки одне одного, мусячи вбивати — програвшому не дістається нічого.

Іноді там були не тільки собаки. Брат звідкись привозив безхатченків. Я добре памʼятаю каменюку, якою один забив іншого, і памʼятаю, як той, інший, хрипів та булькотів кровʼю, коли камінь знову й знову лупив обличчя. Воно стало схоже на криваву кальобуху, проте досі булькотіло й хрипіло.

Я перевела дух і продовжила.

— Я не краща них, адже бездіяльність і мовчання на боці злочину.

— Ви росли в страху за своє життя.

— Ні. Я справді навчилася байдужості, — і зараз я відверта.

— Але якось наша коза, Роза, привела козеня. Я любила ту малечу, як нікого. Ніжне і крихітне. От тільки мати повністю здоювала козу, йому і краплі не залишалося. Роза втратила малюка. Ви бачили, як плачуть тварини? Мені в ту мить наче серпом різанули по душі. Я взяла ніж і зарізала козу лиш щоб назавжди забрати її біль. Я зробила це швидко. Але біль не зник.

І не минає досі.

Мені солодко, коли серпи ріжуть інших. Шкода, не дістаюсь їх душ. Але я вчуся задовольнятися плебейським.

— З вашого дозволу я поставлю ще одне питання: вереск матері заглушив свинячий? І ваш власний?