Лоно

Сухорлява чорна курка греблася в гнилих тельбухах. Птиця довбала кишки, в яких було чимало лайна.

Тимофій сидів на колоді, що слугувала стільчиком. На пальцях залишався запах кишок і розкладу, але це не заважало щораз підносити самокрутку до губ.

— Всередині ти ще огидніша, ніж зовні, — він звернувся до купи потрухів. — І в цьому гівні колись зародився я, — молодик сплюнув масну слину й пішов із заднього двору.

Перед хатою стояв простий умивальник, куди воду доводилося заливати відром. Хлопець кинув погляд до бруска господарського мила. Зазвичай він ретельно мив руки — до сухості та тріщин. Тимофій відчував бруд як обтяжливу вагу. Але тепер засохла кров і видима нечистота не стягували шкіру. Чому ж цього разу зник імпульс?

***

Тимофію не можна було діставати матір коли з нею дядько Сашко. Та хлопчику так хотілося їсти, що він не витерпів і побіг в хату.

Вона стояла навкарачки голяка. Біля матраца лежала пуста пляшка і шприц. Дядько вбивався в сідниці рваними, швидкими рухами. Коли ж вийшов, то хлопчик побачив, як із широкої дірки виливається біло-коричнева суміш. Рідке лайно текло по ногах мами, а дірка стискалася, наче пульсувала. Нижче він побачив ще одну розколину, що волого блищала. Зі шлунку виповз липкий слимак, який тягнувся до горла. Але чому в шортах набрякло й почало дивно муляти?

Тимофій дорослішав. Кожне його подальше збудження не минало без спогаду. І слимака, що повз до горла. Навіть з хорошенькою дівчиною член не вставав без тієї картини.

***

Тимофій так більше не міг. Бачити ту кожного разу, відчувати її запах, мимоволі згадувати, фантазувати…

Син вдарив матір по голові молотком. Та аж присіла, тримаючись маківки. В ту мить хлопець не вірив, що наважився — він бовванів, слухаючи нерозбірливе скиглення. А тоді усвідомив, згадав чому і серце вдвічі гучніше загупало, пульсуючи в скронях. Він уже не вагався, а бив поки від голови не залишилась червоно-біла маса кісток, мʼяса і зубів. Убив.

Незбагненна цікавість, рухома незвіданим голодом, запитала:

— Як виглядало лоно, в якому зародився Тимофій?

Хлопець випустив нутрощі й довго мацав органи та кишки: стискав ще теплі печінку і нирки; нюхав й куштував на смак пучки, якими тримав органи. Але чогось не вистачає. Тимофій занурив руку в розпатране тіло, до низу живота. Ось вона — сірувато-рожева, мʼяка; як майже здута кулька. Він був там, всередині, колись давно.

Від цієї думки в грудях здійнявся трепет, немов перед ним постало щось величне й неосяжне. Тимофій зародився без власного контролю й не мав вибору окрім росту і розвитку, аж до пологів. Хлопець ковтнув слину — стало моторошно й дискомфортно. Він був залежний від тіла іншої, беззахисний в ньому. Дивність і якесь відчуження охопили думки, в нутрощах білим шумом мерехтіла тривога. А тоді юнак зігнувся і його вирвало просто на підлогу. Не від огиди, а від незнаного здивування: «Я був у тілі іншої людини й був його частиною».

Скільки часу він дивився в стіну, похитуючись?

Вереск голодних свиней вирвав свідомість з густої темряви. Час був поратися.

Знайомі механічні дії остаточно заземлили свідомість і повернули відчуття реальності.

Але тіло мертвої жінки досі лежало на кухні. З ним треба щось робити. Хлопець не вигадав нічого краще ніж порубати й викинути в туалетну діру. Там вони й потонули. Тимофій не чіпав тільки тельбухи, аж поки не засмерділо до неможливого. Тоді хлопець викинув ті до купи навозу.

***

Молоток був правильним рішенням. Так здавалося. Але тіло досі потребувало розрядки й нічого, крім огидних спогадів, не допомагало. На додачу з'явилася нова фантазія: він трахає матку, яку дістав. Трахає сам факт свого зародження.

Зник сон, апетит. Все пішло у витрахану сраку, з якої лилося лайно, і яку до огиди хотілося.

Тимофій вважав лоно матері лайновим, але вийшов саме з такого, отже сам дорівнював гівну. Його бажання і думки це підтверджували.

Хлопець добряче напився. А тоді, слідуючи темному імпульсу, взяв гострий серп. Реальність втратила чіткість — все було немов крізь завісу туману. Він різанув поміж ніг так, щоб назавжди втратити хоч крихту бридких бажань. Тільки потім, стікаючи кровʼю, Тимофій зрозумів. Все, чого він прагнув — повернутися в лоно матері. Заради воззʼєднання з частиною себе, яку втратив. Яка приносила спокій, захист і тепло. Лиш там не було лайна і не існувало огидних бажань.