Нерухомість

Свідомість поверталася болісно, короткими спалахами, що виривали з небуття. Прийшов до тями Олег не раніше як за вічність після пробудження. Яскраве сонячне світло залило його праву зіницю. Ліва ж бачила перед собою лиш декілька сантиметрів гнилого листя й зеленого моху. Біль в правому оці примусив заплющитись, і в цей момент нюх запрацював з надприродною силою. 

Легкий подув теплого вітру підійняв цілу бурю різноманітних ароматів, що змішувалися в какофонію лісу. Солодкавий запах гнилі мав би викликати нудоту, проте хвоя та свіжий мох наче заспокоювали. Тоді наступний подув знищив той спокій, який досі окутував затуманену свідомість. Металічний запах крові прорізався гострим лезом через запону інших ароматів. 

Свідомість очистилась, очі розплющились, а біль в зіниці тепер був неважливим. Праве око вже зачепилось за цю картину. Лікоть його правої руки. Через чорну тканину пробивались білим гострі уламки його плечової кістки, кров ще не встигла загуснути до кінця, Олегу здалось, що він бачить, як з кожним ударом серця, багряна калюжа розширюється. 

Наступним поривом було підірватись на ноги, проте тіло не відреагувало. Звук, що вирвався з його грудей замість крику, звучав як хрипле булькання киплячої смоли, а відчай перекрив усі думки. Усвідомлення пройняло його до кісток. Біль по його тілу віддав усіма можливими відтінками, подряпини почали палати, ноги нити, наче на погоду, а кістяк з руки, що він бачив перед собою, відлунював таким тупим болем, наче його руку проштрикнули й тепер совають всередині іржавою арматурою. Рій думок також звучав невгомонно. Він не може поворухнутись. В цьому лісі його не знайдуть. Він тут помре.

Потік паніки перервала гаряча й липка рідина, що почала окутувати його ліве око й обличчя. Кожен вдих відтепер з присмаком заліза, а видих супроводжує булькання суміші крові зі слиною. Воно почало заспокоювати Олега, або ж це просто адреналін покидає тіло разом з кров’ю.

Тоді він почув новий гул. Дзижчання наче пробивалося прямо в мозок. Велика муха, з великим сірим черевцем сіла на край його рани. Виявляється, він може відчувати все, але рухатись досі не в змозі. Олег спробував зігнати її криками, дмухав на неї, та вже після другої спроби набрати повітря, він закашлявся. Різкий біль у грудях відбив бажання повторювати спроби. Відчуття, наче легені з усіх боків оточенні кинджалами, які лише чекають слушного часу, аби встромитися в їх м’які тканини. 

Полишивши спроби щось зробити, його погляд мимоволі сфокусувався на крилатій гості. Кожен крок її лапок відчувався як маленькі гарпуни, вона впивалася ними в шкіру, а потім випускала кислоту на кров, щоб зрідити її і насититись. Певне, це був справжній кривавий банкет, адже вже за декілька хвилин, Олег не міг розгледіти багряного місива, лиш сіра маса безупинно дзижчала й перетікала на її місці. Він відчував кожен крок кожної мухи, мозок безупинно намагався відсахнутись, прогнати їх, та все дарма. 

Безперервне дзижчання тривало годинами. Весь біль заглушений пекельним печінням зламаної кінцівки. Та світ починає затихати. Олегу здається, що це його свідомість втрачає чіткість, проте це наступили сутінки. Мухи почали відлітати, щоб повернутись сюди на ранок. Тепер, коли їх стало менше, він побачив цілий ланцюжок мурах, який закінчувався на краю калюжі, що утворилась від його крові. Вони були обережніші, проте ніч їх не лякала, тож і почастуватись вони зможуть краще. Та коли мух залишилось зовсім мало, погляду відкрилась нова жахаюча картина. Рана була не так кривавою, як коричневою сумішшю, в якій плавали білі мушині яйця, та найгірше, що деякі з них вже почали ворушитись. Спочатку лоскіт, потім свербіж, а зрештою новий гул, наче щось тканина за тканиною відділяє його м’ясо від тіла, неначе воно шкребеться по його кістці зсередини. Замість замогильного холоду й спокою ночі, Олег отримав нові відчуття і звуки, які неможливо описати, яких, здавалося, неможливо витерпіти. 

Під місячним світлом він дивився, як його плоть повільно поїдають, допоки хрускіт гілок не почав відлунювати лісом. Досить швидко навколо нього почали рохкати чорні силуети, він намагався кричати, та звуки, що виривалися з нього, навіть не збентежили нових гостей. Спочатку вони принюхувались, а потім відчулись поштовхи. Дивом його перекинули на спину. Крізь листя він побачив неймовірно красиві зорі, та мозок повністю застеляло усвідомлення того, що зараз його рвуть  на шматки. Боляче. Каторгам нарешті прийшов кінець.