Гроші, надія і плоть

Знаєте коли в житті настає повна срака? Коли свистить у кишені. Народна мудрість каже щось типу "не в грошах щастя", "аби здоров'я було", але за певних обставин сумніваєшся в цих твердженнях. Ігор також думав цими банальними фразами, поки його не витурили з роботи. Потім комуналка і оренда квартири почали нашаровуватись разом з пилом в заначці, а робоче місце знайти ще та запара, коли ти офісний клерк. Строки оплати піджимали пиздець.

Як манна небесна, на повідомлення про пошук роботи відгукнувся друзяка Руслан і, не довго міркуючи, Ігор на останні гроші заправив повний бак й вирушив у дорогу. За рулем, мурликаючи про себе пісеньки, він дістався першого населеного пункту від міста. Гугл Мапс вперто показували гойдатися далі ґрунтовою дорогою через поле. "Ну і похер", – висунувши носа з вікна, подумав Ігор. Як виявилося ні, не похер.

Смерділо жахливо, особливо в жаркий липень. Гній. Матір Божа, або від спеки відкинутись, або від цього кислючого запашку, що крізь відкрите вікно втікав у автівку. На висоті замертво стояло сонце, його промені тулили по лобовому склу. Машину кидало в різні боки, Ігор плювався, гарчав на своє червоне корито. На карті показувало декілька прямокутників, отже він таки дістався осередку своїх грошиків.

Старий колгосп, що виднівся перед очима, повільно танув, втрачаючи колишні масштаби. З побілених сараїв проростав борщівник, руйнуючи все до фундаменту. А недалеко на пасовиську, як ні в чому не бувало, ґелґотіли гуси. Болото прилипало до кросівок, штани на колошах та колінах встигли засратися. А потім і ще це...

Серед побитої дороги розпласталась корова, висунувши язика. Мухи обліпили її сухі ребра, літали роєм навколо морди. Ігор мало не змарнів, тягнуло проблюватися. З боку, де живіт в неї був незграбно заштопаний товстелезною ниткою, цівки гною та крові перетворилися в кашу, яка окрасила щебінь облупленої дороги. Біля неї з боку на спині лежав малюк років восьми. Наблизившись, Ігор побачив руки, котрі жадібно стискались видушуючи молоко до рота.

– Тебе чекають, – тикнув малий пальцем на дальню хатину, розфарбовану всіма палітрами. Посміхнувшись гнилими зубами, він вчепився ними за вим'я.

"Тебе чекає великий куш", – повторював він собі під носа.

Дім Надій називав його Руслан в себе на сторінці. Прозаїчна назва як для секти. Вимазана чимось липким при вході ручка вже здавалась звичним ділом. Ігор відчахнув двері, увійшовши всередину як ні в чому не бувало. Живіт крутило від запаху всередині, а голову від картинки. Селяни, вбрані як роми, у безкінечному вихорі витоптували болотисту землю. Нічим не гірше звичайного тутешнього весілля, але гнітюча палітра полум'я нагадувала танок в пеклі. Піт сочився під футболкою, на лобі. В приміщенні бракувало кисню.

– Ти готовий до свята? – втупився чолов'яга своїми неприродними блакитними очиськами.

Ігор кивнув і потому процесія закінчилась, всі дружно обступили йому місце біля вогнища. Найсильніші прихожани Дому Надії везли на возі ту саму корову.

– Нехай народиться Батько з Матері, – кричали вони. Найближча до Ігоря бабця билася в істериці, ледь не рвала на собі волосся від ейфорії. Блакитноокий дістав металевого штиря, улюлюкаючи з іншими.

– Визволи Батька з Матері, – його очі наповнились сльозами.

"Ти справді то робиш? – заточений штир в його руках виблискував на сонці. –Звичайно роблю, мені треба ті їбучі гроші".

Повагавшись та поглядаючи на прихожан, Ігор гладко пройшовся по темній шкірі животини.

– Бий, бий, – без кінця вигукували позаду.

Штир увіткнувся з хляскотом у шкіру. Цівка ринула на футболку та обличчя. Ігор провернув "вентиль", і почув скрегіт десь всередині. Довга нитка, прошита вздовж черева тварини, почала рватися до основи. Спочатку пальці, потім руки, голова та тіло вивільнились на поверхню.

– Ось він... істинний Я... – вхопився Руслан за кисть, трусячи рукою. – Справжній, бачите? – він встромив палець в плоть, де глибока рана булькала від наповнення в ній крові. Батько намагався витягнути зазубрений штир зі свого тіла. Його слизькі пальці розтягували м’ясо, оголюючи жовтуватий підшкірний жир. Згустки гною вивалювалися з корови разом з товстою кишкою, котра стала харчем для послідовників. Вони впивались у неї, розриваючи на шматки. Дім Надій впустив у свої стіни запах, всесилу просочуючись ним. Ігор застогнав, мало не виючи від болю за скоєне. Діти поруч напувались кров'ю Батька, вмивалися нею, злягалися біля тіл Батьків. Вірні врешті пізнали Його Плоть.