Що було першим?

Вєталя мучили похмілля, совість і страх втратити роботу. Анатоліч в гніві перетворювався на ураган з матюків і імпульсивних рішень. Це не надто відрізнялось від звичного стану прораба – хіба що незворотністю можливих наслідків. Тож Вєталь витискав максимум зі старенького жовтого «транспортера», коли за поворотом сонце вдарило хлопцеві в очі, змусивши примружитись. Дівчинку на дорозі він помітив в останній момент, коли гальмувати було пізно, та все ж нога рефлекторно натиснула на педаль. По тому сталося кілька речей одночасно: «транспортер» врізався в тіло; голова дівчинки врізалась в лобове, запустивши павутину тріщин; голова Вєталя полетіла назустріч лобовому; з горла Вєталя назустріч лобовому, випереджаючи голову, полетів струмінь блювоти; золотистий предмет, схожий на яйце, випав з рук дівчинки і покотився асфальтом. Кров і блювотиння бризнули на скло. Мертву дівчинку відкинуло на десяток метрів. Вєталь зламав ключицю, носа і вилицю, вимастивши розбите обличчя власним блювотинням, частина якого, разом з уламками скла повернулась назад до його рота. Праве переднє колесо «транспортера» перетворило «яйце» на жовто-білу пляму.

Коли безхатько зайшов до кав’ярні – це практично не викликало ажіотажу. Завсідники добре знали Шнапса, тож вже за мить після дзенькоту дверного дзвоника, повернулись до власних справ. Шнапс був нетиповим безхатьком: вигляд мав хоч і потасканий життям, проте чистий, одяг – випраний і навіть станом волосяних покровів він скоріше нагадував художника-анархіста. Шнапс повільно, ніби боячись окрику, що пожене його геть, підійшов до стійки й примостився на стілець, поклавши перед собою обмотаний ганчір’ям згорток.

– Що там в тебе, Шнапсику? – спитала Аліна, ставлячи перед безхатьком філіжанку кави і яєчню, наперед приготовану спеціально для нього.

Шнапс мовчки розгорнув шмаття, вивільнивши звідти ледь сяючий золотистий предмет схожий на яйце, який одразу ж почав видавати звуки, подібні до тихого мелодійного свисту. Шнапс полегшено зітхнув, розбив об стійку тарілку, гострим уламком роздер собі горло й нахромився свіжою раною на паруючу філіжанку. Аліна, котра наливала окріп в склянку з чайним концентратом, не гаючись, залила напій до горлянки, обливаючи обличчя й паруючи мов щойно обсмалена свиня морозного ранку. Шеф-кухар, отримавши замовлення на картоплю фрі з беконом та сирним соусом обіруч вхопив ємність з киплячою олією, підійшов до столика Валентини Петрівни, кора й зробила те замовлення, бажаючи зарядитись калоріями перед зануренням в шкільну рутину, з посмішкою промовив: «смачного» і вивернув вміст ємности собі на голову. Шкіра разом з залишками волосся зі шкварчанням запухирилась, відділяючись від черепа. Луснуло, цвіркнувши на охайну зачіску Валентини Петрівни кривавим холодцем, око. Стокілограмове тіло шеф-кухаря поточилось і впало на вчительку, звернувши тендітній жінці шию. На осиротілій кухні, Надя, помічниця шефа методично нашинковувала дрібними кружальцями власні пальці. Василь Нікіфорович, котрий ось уже двадцять років снідав тут з коханою дружиною, Алевтиною Генадіївною, вирішив цього разу подарувати їй найцінніше, що на його думку мав. Вставши, він розстебнув ширінку, виклав на тарілку свій чималий привід для гордості, нахромив голівку виделкою, відпиляв ножем для стейків і протягнув Алевтині Геннадіївні. Жінка з посмішкою заковтнула кривавлячий шматок плоті, вдавилась і в конвульсіях впала на стіл, розкраявши обличчя тарілкою з вівсянкою. В дальньому кутку Серьога, нарік в двомісячній зав’язці, став на диванчик раком, підставивши голий зад подрузі Юлєчці, котра одночасно намагалась засунути йому в анус млинок з сіллю, прокручуючи прилад проти часової стрілки й увіпхати у власну горлянку баночку з кетчупом. Лише Ліля – глухоніма тринадцятирічка з класу Валентини Петрівни залишилась при тямі й забившись в куточок ошелешено спостерігала за непересічними подіями. Її погляд зупинився на «яйці», котре за лічені хвилини виросло до розмірів присілої навпочіпки дорослої людини й заповнювало приміщення кафе все голоснішим, проте досі нечутним дівчинці «співом». Немов вловивши Лілин погляд, «яйце» почало вібрувати, перетворивши посвист на вібруючий низький гул, від якого задрижали вікна і прибори на столах. Ліля з застиглим поглядом взяла з тарілки виделку, підвелася й підійшла впритул до стійки. Встромивши вилку в око, іншою рукою вона потяглася до вібруючого «яйця», роздираючи сяючу оболонку. З білуватої гнійної маси постала Лілина копія, посміхнулась, мовила «привіт» і простягнула руку до обличчя дівчинки. Лілине горло заспазмувало, виблювавши на долоню копії золотаве ледь сяюче «яйце». Ліля впала, вдарившись об стійку й загнавши виделку в мозок. Копія вийшла надвір, прямуючи до тц через дорогу, посміхаючись сонячним променям, частина яких вже відбивалась від скла жовтого «транспортера».