No future!

– Братан, подай банку з холодоса.

«Який я тобі братан, чмо малолітнє» – подумав Васіліч, але дістав банку з жовтою етикеткою і кинув вокалісту, котрий кривлявся перед запльованим дзеркалом. «Крафтяком хаєр ставити – позер сраний!». Васіліч тяжко зітхнув і заходився маркером малювати на білій деці свого фендера пісюна з волохатими яйцями. Крізь двері підсобки, котра слугувала «Пізам-з-Досі» гримеркою, долинали п’яні крики і звуки тортур над інструментами в руках нездар, котрі уявили себе реінкарнацією Buzzcocks.

Зазвичай перед виступом Васіліч перебував у кращому настрої, але цього разу його діставав хворий зуб. Біль пульсував відбійником. Обличчя запухло сильніше ніж зазвичай, полоскання самогоном вже не допомагали. А тут ще й Бубир перед туром звалив в запій, лишивши Васіліча останнім з могікан, тобто оригінального складу. Найшли самого рижого!

В двері хтось голосно загупав.

– Йди – буркнув Васіліч шибздику. – Я дожену.

Лось, чи Лосось – Васіліч їбав запам’ятовувати тупі поганяла кожного нового горлодера – востаннє зиркнув в дзеркало і вийшов. Почувся вискливий голосок Смузі, їх барабанщиці і прокурений сміх Сушеного – кінченого нарколиги, котрий скоро забуде, яким боком тримати гітару. Та й насрати!. Васіліч скривився від болю. Його погляд впіймав плоскогубці, які з кількома викрутками висіли на дошці, присобаченій до стіни. «Чом би й ні» – подумав він, зняв інструмент, затиснув хворого виродка і повільно потягнув вниз.

– Фууууууука! – запричитав від вибуху болю, але тягнути не перестав і зуб опинився назовні, однак досі був поєднаний з яснами кривавою ниткою, котра тяглася й тяглася. Васіліч сіпав, поки на стіл не випало, несамовито звиваючись, «щось»

– Шо за херня!

– Сам ти херня! – образилось «щось», припіднявши один зі своїх кінців. – Хробак я. Можеш звати Хробі.

– Який, в сраку, хробак?!

– В сраку – то глисти, не плутай. –відповів хробак. – Який-який – сумніву, звісно.

– Шо? – тупив Васіліч, не доганяючи.

– Не переймайся – терпляче відповів Хробі. – Тепер все буде як треба. І взагалі тобі на сцену пора.

Васіліч, косячись на виплодка, перекинув через плече фендера, торкнувся середнім пальцем кожного з семи самопальних шипів, які прикрашали верх деки, провів пучкою по кованому лезу, прикрученому з нижнього боку, щоб басуха нагадувала сокиру, намалював свіжевичавленою кров’ю на лобі перевернуту «А» і посунув на сцену. Публіка зустріла його свистом і улюлюкання. Жодних софітів – світила звичайна лампочка, звисаюча на засраному мухами дроті. Під нею висіла кострубата подоба вагіни, зварена з іржавого мотлоху – емблема їхнього гурту. «Вагіна» погойдувалась на товстій мотузці, перекинутій через балку і прив’язаній до чогось, що нагадувало бетонний блок від вуличної парасолі. «Конструкція надійна, як швейцарські часи» – понуро подумав Васіліч, підключаючи фендер під незадоволени поглядами інших музикантів.

– Зустрічайте легенд українського панк-року – без краплі ентузіазму представила їх втомлена дівчина офіціантка – Гурт:«Пізи з Досі».

Васіліч смикнув струну, видобувши низький звук і прокричав навмисно фальцетом:

– Боярка, Über alles!

На сцену полетіли пластянки з пивом, окурки й різноманітний непотріб. Верескнув Лось/Лосось, якому пивна банка зарядила в лоба.

– Ми в Василькові, дебіле! – прошипів Сушений, витираючи хавальник.

– Нахуй сходи, наркоша – огризнувся Васіліч, примружено випасаючи в кидунів-гівноїдів. Сіпнулась легким приємним болем дірка від зуба. Васіліч сплюнув під ноги суміш слини, крові і гною, відчув дивну легкість і ясність в голові і тикнув залу середнього пальця.

Сушений аби задобрити невдоволених фанатів заходився фальшиво награвати мелодію «Яйцедрочки» – головного хіта гурту.

«І на хуй мені таке життя» – роздумував осяяний одкровенням Васіліч, видобуваючи простий ритм з фендера – «грати з малолітніми сцикунами для малолітніх сцикунів, яким до справжніх панків, як Вішезу до здорових стосунків?» Як же його бісили ці патлаті недорокери, кінчені малолєтки і це сране кубло. Похуй. Зараз він покаже їм, що таке справжній панк-рок! На останньому акорді Васіліч скинув з плеча ремінь, вхопив басуху за гриф і з усієї дурі влупив Лосю/Лососю по черепу. Начисто зрізаний скальп спікірував у натовп. Вокаліст завив. Наступна – Смузі: один з шипів проколов їй око, котре, вийняте з орбіти, залишилось висіти, здивовано вирячившись. Інший шип перетворив її носа на м’ясо-шмарклеве місиво. Сушений спробував злиняти, але фендер розсік йому хребта. «Цей концерт ви точно не забудете дітки» зловтішно подумав Васіліч, востаннє замахнувся й перерубав закривавленою басухою мотузку. «Вагіна» полетіла донизу, а в охрінілий завмерлий натовп разом з кров’ю, шматками мізків, уламками черепа і гівном, що раніше об’єднувались у Васіліча, полетіли останні слова, останнього з «Піз з Досі»:

– Ноу ф’юче, сученята!