Іржавий слешер

— Нічогенька арена!

Меч стиха загарчав, блиснувши гострими зубками. Айла осушила пів пляшки води й вихлюпнула решту собі в обличчя. Позаду зарипіли броньовані двері. Білявка застебнула блискавку червоної куртки й попрямувала нагору. Самовпевнені кроки відлунювали колись красивими сходами. Угорі озивався різкий металічний скрегіт й тяжке хрипіння. Іржавці. Меч прокашлявся, зубчастий ланцюг рвучко смикнувся, обмотаний шкіряними смужками ефес боляче гризнув долоню крізь рукавичку.

— Легше, залізяко.

Вона з досадою гримнула клинком об поруччя. Лункий удар розлетівся порожнім простором. Замахнулась, тримаючи леза подалі від обличчя. Ще переплутає, зараза. Іржавець стримів попереду, дивлячись в стелю. Залізний панцир, намертво врослий в плоть, закривав груди, криві ноги були обкручені арматурою. Вигнуті як у м’ясорубки леза росли з долонь розгорнутим віялом. Брудну пошрамовану шкіру вкривали руді плями іржі. Оце його вивернуло.

Айла ковзнула потрісканою плиткою й легко провела по колінах почвари. Меч заревів, рвучи м’язи ніби папір. Відвернувшись аби не заляпало, вона вгатила по шиї. Найтонші крапельки наче конфетті вкрили широкий рукав.

— Ти ціла?

Голос в навушниках, недбало закинутих на комір, здригнувся тривогою. Задовбав хвилюватись. Та все ж приємно задовбав.

— Загнали досередини. Є щось цікавеньке?

— Маски по периметру. На верхніх рівнях повно іржавих. Кого вибираєш?

— Всіх по черзі. Бляха, куртка точне не відпереться. Дай мені ритм і не заважай.

За побитими скляними стінами майнув сріблястий дрон. Об’єктив камери підморгнув дівчині. Айла вдягнула навушники й дістала сонцезахисні окуляри. Радше кровозахисні, тихо засміялась, вдягаючи. За мить все постало в бордових тонах. Перші важкі акорди розтрощили моторошну тишу. Дівчина впівголоса підспівувала. Пальці натисли на гашетку, двигун вдоволено загарчав. Щербаті зубці меча злились в єдину смугу. Вона вихором вдерлась до покинутого залу. Пробуджені від дрімоти іржавці зривались з місць, скляні очі виблискували, вирослі з кісток леза сікли повітря. Айла тільки посміхнулась. Нехай почнеться бійня.

Перші почвари зустріли кінець раптово. Меч виривав клапті, бризкав багряним дощем й вібрував, жуючи твердь кісток. Удар по металу здіймав іскри. Айла спритно ухилялась й знаходила прогалини в іржавих панцирах. Впевнено рубала, навіть не дивлячись. Рідина з розпанаханих тіл заливала підлогу, розмальовувала стіни й стелю, лишала яскраві розчерки на потрощених й подірявлених перегородках колишнього офісу. Деякі врізались у скло й темними фігурками летіли додолу на втіху безумців у масках. На гуркіт згори проламувались нові. Дрон метався довкола поверху. Некс перекрикував шалену мелодію, коментуючи яскраві моменти й вставляючи попередження. Монстр кіл! Дівчина глибоко вдихнула й увігнала меча в останнього іржавого.

— Айло, щось не так!

Вона витерла обличчя рукавом. Кривавий натюрморт встеляв брудну підлогу. Під ногами чвакало щось слизьке й податливе. Обтрусила зубці від застряглих шматків.

— І не кажи, швидко скінчилися паскуди. Ми хоч якийсь рекорд поставили?

— Фіксую зростання хвиль Терона, — Некс пропустив питання повз вуха, на фоні лунав стукіт клавіш, — До тебе наближається об’єкт четвертого класу.

Айла почухала лоба. Зиркнула на розтерзані тіла.

— А людською мовою? — попросила знуджено.

Відповідь заглушив гуркіт. Залишки скла посипались міріадами друзок. Ефектний бос арени. Височенний силует повністю закривав кольчужний плащ. З долонь скапувала свіжа кров, мабуть маски здибали гостя першими. Меч заревів, клинок довшав, ланцюг обертався проти волі господині, втягуючи вогку плоть. Ефес виростав тонкими сталевими ланцюжками. Вони обкручували руку, творячи суглоби екзоскелета. Айла скривилась від болю. Інакше ніяк, вирослий меч став надто важким для неї. Жери, залізяко, час ультімейту.

В останню мить вона пригнулася під масивним кулаком й рубонула передпліччя монстра. Зброя хрипіла, давлячись кольчугою, вирвані кільця забивали механізм. Нападник зустрівся з Айлою сповненим пітьми поглядом. Стиснув її горло й кинувся крізь вікно. Дівчина безуспішно силкувалась поранити суперника. Вона задихалась, перед очима темніло. Тіло не слухалось. Обоє спинились посеред двору. Між барикад валялись трупи. Лише розтрощені маски й балахони приховували місиво плоті та кісток. Айлу відкинули подалі. “Ще рано” озвався в її голові м’який голос. Незнайомець кивнув, провалившись під землю.

Меч жадав продовження. Впивавсь в м’язи й нетерпляче шарпав. Іржавці, вцілілі, чхати кого. Айла перехопила зап’ястя вільною рукою. Як ж ти задовбав, залізяко. Вгатила об асфальт, ламаючи зубці. Боляче, паскудо. Вона гамселила клинком куди бачила, доки екзоскелет не розсипався. Зброя змаліла, втихомирившись.

— Некс, рахунок?

— Ти жива?! — озвався стривожено. Неподалік майнула тінь дрона.

— А що мені станеться, — посміхнулась Айла, приховуючи тремтіння, — Краще бали порахуй. Рівень зачищено. І постав спокійніший саунд.