Самозванець

Залізобетонна причина того, що все пішло не так — це вісімдесят мертвих колоністів, які майже місяць тому заселили невідому до цього планету. Вісімдесят особин, які приперлися на чужу територію, що віками залишалася вірною лише самій собі. Вони думали, що принесли сюди цивілізацію, а насправді — лише свіжу порцію м’яса для анатомічного розбору.

Тернавія-8. Поселення на сонячній стороні планети. Третій тиждень після заселення…

Первинні знімки з супутників вказували на те, що за сімдесят кілометрів від поселення є джерело. Карсон із сином вирушили в експедицію, щоб взяти зразки рідини та спробувати її відфільтрувати.

Герметичний багі мчав по кратерній місцевості, обминаючи глибоченні прірви. Коли поріг сонячного світла закінчився, перед ними одразу вималювалася лісова місцевість, схована в непроглядній темряві. Та це не був ліс. Це виглядало як нескінченний ряд біологічних антен, налаштованих на одну частоту.

Частоту, яка вже давно пульсувала в голові Карсона.

Багі різко зупинився. Дерек поглянув на батька, який руками впився в кермо, схиливши голову в конвульсіях.

— Тату, що з тобою?

Карсон, зціпивши зуби, повернувся до сина та прошепотів:

— Перевір тиск та кисень. Ззовні.

Дерек відкрив голографічну панель і провів заміри. 

— Дивно... Поглянь на датчики. Рівень кисню прийнятний. Атмосфера ідентична земній.

Хлопчина із самовпевненим ентузіазмом потягнувся до ручки дверей. Карсон моментально вхопив його за зап’ястя, зупинивши в останній момент. 

— Шолом... — прохрипів Карсон. — Не дури, йолопе. 

Одягнувши шоломи, Карсон розгерметизував двері. Насичене невідомими спорами повітря ввірвалося в кабіну, змішуючись зі стерильністю всередині. 

Ліхтарі пробивалися крізь гущу стовбурів. Дерева стояли, наче вилиті з чорного скла, не відбиваючи світла.

Дерек пішов уперед, набираючи щось на панелі модуля керування. Карсон поглянув на його спину.

Мить. Шум у голові зникає. 

Мертвий вакуум у думках стискає нейрони його мозку.

— Карсоне, зроби це... — легкий шепіт від світлячка, що прослизнув перед його шоломом, ніби ввів його в ступор. 

Із мертвим поглядом Карсон рушив до сина, прослизаючи між чорними стовбурами. Вхопивши його ззаду, повалив на землю та виліз прямо на нього. Він бачив, як по тілу Дерека замість крові пульсує чорна жижа. Потік, що прямує прямо до мозку.

Карсон дістав гідравлічний ніж і приклав його до скла на шоломі Дерека. Один натиск на кнопку — і гостре лезо вривається в загартоване скло, залишаючи тонку дірку.

Розгерметизація. 

Скло почало тріскатися на дрібні уламки, і його частки впилися прямо в очі Дерека.

— Сука... Що це!!! — закричав Дерек.

Карсон не чув та не бачив сина. Чорна речовина почала витікати з очей і наче обпікати шкіру навіть через герметичні рукавиці. Він вдавлював свої пальці, заганяючи скло все далі, розриваючи плоть, пробиваючи очні яблука. Все дужче і дужче. Вганяючи уламки, які шкрябали череп, проштовхувалися навіть в ротову порожнину. 

Крик Дерека зупинився.

Уламки скла застрягли в рукавицях, прошивши їхній полімерний шар. Карсон підняв руки вгору. Вони трусилися, проте він не бачив крові. Він лише хотів вичавити темну матерію, яка шепоче до нього.

— Зніми шолом…

 Карбон покотився по землі, піднявши хмару пилу. Карсон глибоко вдихнув повітря. Спори наповнили легені, розходячись по кровоносній системі. Очі, наче вигоріли ізсередини, наповнилися пульсуючою чорною матерією.

Він підійшов до тіла і, не поспішаючи, зняв розгерметизований гідравлічний костюм. Прибивши тектонічними штирями до скляних стовбурів руки та ноги, Карсон методично почав обробляти його спину.

Гідравлічний ніж проходив по хребту, залишаючи надріз, з якого замість крові виступала густа темна лімфа. Карсон встромив пальці під шкіру, відділяючи дерму від м'язів. 

Інструмент із хворобливим хрускотом перекусив ребра біля хребта. Один за одним, дванадцять пар кісток були відділені від основи. 

Він виламав ребра назовні, розправляючи їх, наче каркас для вітрил. Шкіра, підрізана біля пахв, була натягнута на ці кісткові розпірки. Карсон згорнув краї дерми, фіксуючи їх дрібними затискачами з монтажного набору скафандра.

В обличчя Карсону летів жир та подрібнені кістки, але він не прибирав їх. Він бачив, як чорна матерія пульсує в такт цьому кривавому мистецтву. 

Дерек більше не самозванець.Тепер він частина Тернавії.

Світляків навколо ставало все більше. Вони сідали на м'ясо, підсвічуючи його зсередини.

Чорна лімфа струмком потекла по стовбуру. Вона пульсувала крізь коріння туди, куди вони їхали. До самого серця джерела.

Джерело здригнулося. Планета вимагала ще. Повернутися в колонію. Вбити решту самозванців.