Wasteland rose

Славік ще тричі смикнув правицею, на мить завмер, відтак забився в солодких конвульсіях. Йому дуже кортіло, аби вони були посткоїтальними, та хай йому грець, і так згодиться. Зрештою, не вперше. Неймовірне відчуття легкості і приємної знемоги заполонило мозок, запроторивши у забуття жахливі події останніх місяців. Руки безсило опустилися, голова похилилася, з кутика рота потягнулася додолу тонка, немов павутиння, цівка слини, а ноги зрадницьки підкосилися. Та млосні очі наче прикипіли до об’єкта його пристрасті й жадань, не даючи цілковито забутися в моменті, як він колись полюбляв казати, «єднання з космосом». Яка ж вона, все-таки… неочікувано неймовірна!

Схаменувся. Позирнув на спущені до колін задрипані, діряві штани і смердючі, давно не прані труси. На купу покидьків під ногами й розкидані навкруги цілі та розбиті пляшки з-під найрізноманітнішого алкоголю, шприци, використані презервативи, прокладки й вологі серветки. Схопився за пояс, прагнучи підтягнути штани в один мах, але заточився і гепнувся голою дупою у вологе, змішане з багном, сміття. Щось боляче встромилося у сідницю, та Славік не зважав: з гепатитом він був знайомий не лише на словах, то чого хвилюватися? Натомість, помітивши на вказівному і середньому пальцях білу тягучу рідину, що поволі стікала на тильний бік долоні, з огидою струсонув рукою й відтак витер напівзасохлі рештки об засмальцьований рукав лівиці. На тутешньому смітнику все бридке, та деякі речі все-таки бридкіші за інші! Вкотре замиловано поглянув на неї. Як вона тут опинилася? Чому не помітив її раніше? Та пофіг! Головне, що вона тепер поруч!

Перекотився навкарачки. Висмикнув голку, що всоталася у сідницю по саму канюлю, насилу випростався і зрештою підтягнув штани. Спробував вдихнути на повні груди свіже світанкове осіннє повітря, та лише заходився кашлем, раз по раз спльовуючи жовто-зелене харкотиння собі під ноги. Життя в наметі на порослому молодими кленками і кущами дикої ожини пустищі давалося взнаки: він швидко кволів тілом та виснажувався духом. І найстрашніше — остаточно втратив надію, що щось може змінитися. Аж тут з’явилася вона! Така приваблива й жадана! І така потрібна йому! Тут і зараз!

Ну, як «з’явилася»…? Славік натрапив на неї п’ять хвилин тому, коли подався справити велику нужду на віддалену чистину́ пустища, позаяк усі ближчі до намету галявини вже «замінував». А зараз стояв і тішився її красою та доступністю. Ну, як «її»…? Здійснити однозначну гендерну ідентифікацію було неможливо, надто через положення тіла, що розпростерлося долілиць, розпатлане куце волосся та по-чудернацькому вивернуті руки й ноги, які разом з тулубом утворювали щось віддалено схоже на ламаний хрест. Та за вторинними ознаками, заприсягався сам собі Славік, помилитися було неможливо. Чи радше неможливо повірити в інше, позаяк уява вже встигла зобразити «її» невимовною вродливицею? Яка так його вабила!

Дістав з дірявої кишені зім’яту пачку цигарок, витягнув недопалок і підкурив від потертої Zippo. «Це все, що лишилося з минулого життя. Цікаво, скільки в ній палива зосталося? А ще цікавіше, хто й якого біса так скрутив цю кралю?», — затягуючися, замислився він і втупився у бездиханне тіло. Знічев’я подумав про власну безпеку і сполохано огледівся. З полегшенням видихнув. Та кому він тут, нафіг, потрібен? Місцеві звикли до його постійної присутності біля сміттєвих баків, і навіть діти вже не брали на кпини. Презирливо сплюнув і раптом помітив те, на що не звернув увагу одразу, — велику багрову пляму, яка розповзлася покидьками під тілом, і, на диво, гладенькі на вигляд тельбухи, що сором’язливо виглядали з-попід лівого стегна, — і вжахнувся! Втім, не від побаченого, а від хижого вищиру потворного, ницого і хтивого звіра, який віднедавна оселився у найтемнішому закутку його колись витонченої і вразливої душі. Позаяк не міг відвести від неї погляд, усвідомлюючи усю довершеність й естетику посталого на видноті образу — ідеальну геометрію тіла на тлі вишукано кривавого, схожого на повню, кола й безмежного хаосу, що простирався довкола. Її перфектність була поза межею реального! Досконала у своїй жаскості краса!

Славік інтуїтивно подався вперед, не звертаючи уваги на пекучий біль у кінчиках пальців від недопалка. Рефлекторно стряхнув правицею й одразу ж потягнувся до усе ще розстебнутого гульфика. В паху приливала кров, в голові паморочилося, в очах відбивалася лиш вона — доладна й чарівна́! А в кришталевому повітрі дзвеніло піднесене передчуття всеосяжного, просто космічного і цього разу цілком коїтального задоволення!