Мемезіс

Моє імʼя неважливе, проте важливо знати, що в Кременчуцьку річку Сухий Кагамлик утилізують хімічні відходи, і так уже трапилося, що маленька труба, прихована густою травою, вела туди, де я саме купався.

Дорогою додому шкіра свербіла.

Сусідський хлопчик бив мʼячем об стіну, крук сидів на гілці поруч та спостерігав. Удари об стіну розливалися битим склом у голові, поки я піднімався до квартири, а потім заснув, так і не діставшись ліжка. Марилися кошмари. На ранок килим був просякнутий смердючим потом, але стан мій покращився, хотілося їсти.

Порожній холодильник, лише помідори та цибуля. На столі жовтий, розкішний банан. Ковтаю за кілька секунд. Як раз ішов коридором до ванної, коли живіт скрутило і я втратив свідомість. Прокинувся накритий важкою ковдрою: не міг рухати ані руками, ані ногами. Квартира збільшилася. Звивався на місці, аж поки не вдалося вислизнути з-під ковдри. Опинився навпроти дзеркала, в якому розглядав себе перед виходом.

Я став бананом.

Від страху не міг кричати. Минули години, поки мені захотілося в туалет. Коли випустив із себе залишки зʼїденого, тіло почало збільшуватися. Руки та ноги проривалися крізь біле тіло банану. Я знову був собою: голим, із маленькою краплею чогось, що смерділо бананом, на підлозі.

Минуло кілька днів. Підлогою ванної розкидані поїдені помідори та цибулини. Після багатьох експериментів, я міг упевнено сказати, що вмів перетворюватися на те, що з'їв, ідеально відтворюючи предмет, навіть якщо поглинув лише його частину. Вода не давала ніякого ефекту. І, як тільки я… перероблював зʼїдене — повертався до свого тіла.

Ця здібність давала безкінечні можливості, котрими я, звичайно, скористався.

Шукав купу екологічних способів діставати частини тіл, які міг з'їсти, але нічого не працювало: ані викуп видалених зубів у стоматології, ані відрізання частин тіл у трупів з похоронного бюро. Залишалося насилля. Напади, після котрих люди просиналися з відрізаними шматками мʼяса — моя робота.

Але маленькі шматки плоті давали мало часу, тому невдовзі я став серійним убивцею. Це жахливо, знаю, але солонина, пиріжки, котлети та відбивні, що я возив із собою — були паливом, з котрим я міг мандрувати світом, жити, як король. Жінки, з якими я був, або навіть чоловіки, бо я експерементував із жіночим мʼясом також, наповнювали мої нутрощі брудним задоволенням, але я не міг насититися. Всі гроші, всі досягнення не прибирали думку що там, усередині, я прикидаюся. Навіть коли ефект чужого мʼяса закінчувався, я все ще був кимось іншим, жив, як бачив у кіно та читав у книжках, і не мав нічого свого, нічого, що могло задовольнити прірву всередині.

Через кілька років я повернувся додому.

Вікна бруднішали, цегла старішала, та хоч скільки чудес світу я не побачив — вони не наблизилися до споглядання цього занедбаного фасаду.

Хлопчик із мʼячем подорослішав, але друзів, схоже, так і не знайшов. Лише вірний крук сидів на гілці поруч. З лавки біля під'їзду я спостерігав за молодістю, що була в наївній силі ударів. Хотілося розплакатися. Хоч скільки маленьких хлопчиків та дівчаток я не зʼїв, всередині їх маленьких тілець все одно був я. Погляд застиг на гілці поруч.

Зʼявилася ідея.

Хто має більше волі, ніж птах?

Поки хлопчик споглядав кров, що витікала з шиї птаха, покинутого біля рогу будинку, я перетворювався в кущах поодаль.

Хмари ніколи не були мені так близькі, і справжнього вітру я до цього не знав. Летіти куди завгодно. Не треба нічого, крім води та інших птахів. Засинатиму на скелях посеред океану, на гіллі дерев савани, а потім летітиму далі, і немає ані законів, ані кордонів. Ось тільки я не розрахував, що навички контролю сфінктеру не поширюються на птахів. Я випадково позбувся матеріалу і тепер летів униз, перетворюючись на незмінного себе. Шкода тільки, що здійнявся не високо, як намріяв, і впав із висоти недостатньої, аби померти, проте достатньої, аби не мати більше рухомих кінцівок нижче поясу.

Всі мої гроші були давно витрачені. Медсестра приносить їжу, до котрої не можу доторкнутися. Але в мене зʼявився ніж. Стегна мені тепер ні до чого. Всю ніч ріжу своє тіло і жую жорстке, сире мʼясо. Ліжко всотує кров, щелепу зводить. Втрачаю свідомість повільно, але з насолодою. У спробах одягти чужу шкіру я загубив дорогу до себе, і тепер пережовував кожен втрачений крук. Тобто, крок.