Драбина

Глибока яма проковтнула нас миттєво, як тільки Сава, зашпортавшись об якусь залізяку, почав кумедно махати руками, наче у мультику, тоді мертвою хваткою вчепився у край моєї камізельки, тягнучи мене за собою в чорну безодню.

У ямі нудотно смерділо сирістю. Мій телефон розбився під час падіння, перетворившись на непотрібний шматок пластику. Нагорі сутеніло, і вузький овал неба ставав усе темнішим.

Я в’яжу драбину, як навчали у гуртку скаутів (хоч якась користь із його відвідин), в надії, що вона допоможе вибратись із цього лайна. Роблю вузькі петлі для того, щоб встромити у них ногу, пробую на міцність. Драбина повинна витримати вагу мого тіла, я маю вибратись із цієї ями, нехай скільки це часу займе. Нестерпний сморід доводить до божевілля  Мої власні кишки вивертаються, падаю на підлогу, блюю, кашляю, втрачаю свідомість.

Приходжу до тями і знову бачу сірий овал неба. Там свіже повітря, а ще воля, заради якої варті будь-які дії.

Новий вузлик — ще один крок до свободи. Ні сморід, ні огида не зупинять мене. Якщо ставити ногу в петлю, не дивитись униз, можливо мені вдасться швидко вибратись із цього колодязя. Продовжую в'язати і повторювати про себе:

— І де тепер ми опинились? Га? Не соромно тобі, Сава? Я думав, ми друзі...

Я мушу зв’язати бісову драбину, вибратись із цього місця. Наверху темніло, у ямі ставало все менше і менше світла.

І нарешті... Драбина готова, я прив’язую до одного краю поржавілу залізяку і намагаюся викинути її за межі колодязя.

— Бляха!

Моїх сил не вистачає. Знову пробую і знову залізяка з драбиною падають назад, голосно дзенькотить метал об бетонну підлогу.

Скільки минуло часу з моменту нашого падіння? Достатньо довго, щоб пережити декілька панічних атак, зневіри, звернення до бога і сатани; торг і прийняття теж були.

— Твою матір!

Кумедно буде, як мене знайдуть тут просто зараз. Доведеться багато чого пояснювати.

Все через новий телефон, який мені подарували і який я не брав до школи, через відморозків, які мене діставали, відбирали гроші та били. В класній ієрархії я був на останньому місці — хлопчик для приниження, жертва булінгу. Сава стояв на щаблі вище, але щоб його не чіпали, виконував забаганки цих виродків.

— Підем гуляти сьогодні? — ніби ненароком запитав він так буденно, наче ми з ним добрі друзі, — Я знаю одну місцину, можна покурити, музику послухати. Візьмеш свій модний телефон?

Замість насторожитись, я повірив у те, що Сава дійсно хоче зі мною дружити. Яким же я був бовдуром!

Він відвів мене на покинутий завод, занадто часто озирався, нервував, розмова не клеїлась.

І тут я все зрозумів.

А далі він зачепився за якусь арматуру, похилився назад і потягнув мене з собою. Ми падали в якусь яму, я бачив його перелякані очі. Він гепнувся на якесь гостре залізяччя, я ж приземлився на тлусте тіло Сави. Він важко дихав та харкав кров’ю, намагався підвестись; але пляма крові та сечі під ним свідчила, що справи кепські. Його тіло билось у судомах. Сава скиглив і плакав, благав викликати допомогу.

— ... вони змусили мене... привести тебе сюди... вибач... змусили...

Вилупок!

Такий же як і вони!

Щось у мені поламалось остаточно в ту мить, механізм самозбереження, вироблений за всі роки у школі, увімкнувся на повну. І появилась неконтрольована злість. Я двома руками міцно затиснув йому рот і ніздрі. Він борсався довго, кров булькала в його горлі, а пальці дряпали мої зап’ястя. Коли він нарешті здох, я відчув якесь полегшення і силу боротись за власне життя.

І тоді я почав кликати на допомогу, поки не захрип. Та за стільки годин у колодязі — ніхто мене так і не знайшов. Чи були мої шкільні мучителі там? Чули мої крики?

Злякались і повтікали!

Покинули нас тут!

Я посміхнувся. Виродків теж чекатиме яма.

— Що ти кажеш, Сава? Потрібна драбина! Скаути вміють в'язати її, якщо є із чого...

Я витягнув із-під його тіла кусок залізної гострої бляхи, розпоров йому напнутий живіт. Тамуючи нудоту, дістав із нутра товсті сплетіння кишок.

«Вузлик до вузлика і виходить драбина» повторюю я, зв’язуючи кишки до купи в товсту мотузку; блюю і заходжусь голосним сміхом.

Я не знаю чи витримає драбина мою вагу, але скаути готові до будь-якого лайна у житті.