Дзвінок

– Потрібно, щоб ти вийшов сьогодні на нічну зміну, – повідомила Настя, керівниця, з якою ми завжди на «ти», коли у неї гарний настрій або треба щось попросити.

Відмовити я не міг, бо у вакансії на посаду оператора вхідної лінії було вказано «гнучкий графік». Насправді це означає, що це ти – людина з гнучким графіком, і ми можемо ставити тебе, куди нам потрібно і на скільки нам потрібно, особливо якщо ти багато чого вмієш. Я вмів забагато, і сьогодні це мене знову наздогнало.

Виходячи з кабінету, поглядом зачепився за дивну річ. З офісної стелі, яка мала два рівні: перший – сітка з металевих поперечин та другий – звичайна бетонна стеля, і в просторі між ними перепліталися всі наші дроти, проте зараз звідти виглядали не вони, а немовби скупчення чорних ниток. Схоже, ремонтники залишили, коли приходили, та забули прибрати.

***

Вдома не вдалося заснути, але тепер на зміні тіло впадає у цей стан самостійно, без зусиль. Вкритий пледом та внутрішньо зігрітий теплим чаєм, сиджу та чекаю на дзвінок. В офісі постійно шумно: як не люди, то пищать безперебійники або гуде старий ПК, який пора давно замінити.

Один з плюсів нічних змін — те, що дзвінки надходять раз на декілька годин. З мінусів — нестерпний холод та бажання заснути тут і зараз.

Прийшло смс, пише Тімоха, нічник:

«Привіт, я дізнався, що сьогодні мене заміняєш. Можеш, будь ласка, пошукати мій телефон? Здається, залишив на місці.»

Не дивно, що він працює в нічні зміни. Мабуть, прокинувся, не знайшовши телефон, поліз до ноута, щоб написати з нього мені, впевнитися, що він тут, в офісі.

Що ж, поки дзвінків немає, піду пошукаю його телефон.

Встаю та йду до його робочого місця. Взагалі, таке неприпустиме, коли на лінії тільки один оператор — відходити від робочого місця. Проходжу повз пусті місця операторів та супервізорів, усе в сірих та синіх тонах. Навіть незвично в такій обстановці. Підходжу до стіни, намацую вимикач. За секунду всюди зникає світло, безперебійники починають пищати, а комп’ютери перезапускаються.

Чекаю декілька секунд, щоб усе перезапустилося та нарешті увімкнулося світло. Не повертається. Чекаю ще. Темрява, світло не повертається. Повільно проходжу повз кабінки, шукаючи його робоче місце. Кабінки здаються дрібнішими, а коридори поміж них довшими. Нарешті доходжу до його кабінки з надією знайти його телефон, свій залишив у себе на місці, то хоча б на цьому увімкну ліхтарик. Нічого.

Обертаюся, дивлюся під столом, у шухляді, сусідніх кабінках. Нічого. Втомлений та роздратований намагаюся повернутися на своє місце. Постійне пищання всієї техніки в офісі починає діяти на нерви. Головний біль до ранку гарантовано. Прийшло розуміння, що я заблукав. У цих клятих однотипних кабінках та лабіринті з них. І як тепер дійти до своєї…

Чую, як задзвенів телефон. Мій. Нарешті, хоча б на звук зорієнтуюся, куди йти. Праворуч, ліворуч, прямо. Нарешті я повернувся. Підходжу до столу, шукаю поглядом телефон, тягнуся. Дзвінок обірвався. Пропущений виклик: «Даня (Робота)».

Це телефон Тімохи. Перенабираю на телефон Тімохи. Чую його телефон. Швидко обводжу поглядом офіс. В темряві майже нічого не видно, все навкруги набирає гучності, екран телефону, ніби викручений на всю яскравість, вдаряє променями прямо в очі. Через хвилину музичний супровід стихає, та очі звикають до темряви.

Переді мною відкривається ледь видна картина. Постать з увімкненим телефоном підносить його до лиця, промені екрана освітлюють довге темне волосся. Воно посміхається та тихо хіхоче.

Телефон знову задзвенів. Воно швидко наближається. Хапаю перше, що потрапляє під руку. Ручка. Замахуюся та попадаю прямо в плече, кров бризкає в очі. Людиноподібна, завиваючи, заводить дугою ліву руку та цілить в лице. Ніж, який вона тримала у лівій руці, проходить наскрізь обидвох щік. Падаючи, відчуваю, що рот заповнює залізний присмак крові. Воно навалюється зверху, ніж входив і виходив. Знову і знову. Колить та ріже. Тіло починає німіти. Через пару хвилин я бездиханний лежу на підлозі, воно бере телефон з моєї руки та відповідає пошепки:

- Ало.

На наступний день моє тіло не знаходять. Холодне голе тіло, поколоте, порізане, подряпане з плечей до голови. Волосся видерте зі шкірою. Шия ледве тримає голову, в деяких місцях чітко видно відсутність шматків плоті. Праве око залишилося цілим, а лівого не видно через опуклість. Можливо, на краще, що мене не знайшли.