Сповідь

Шибки старого католицького храму дрижали під тиском осіннього вітру, змішаного з брудним мокрим листям. Літургія давно закінчилася. Кроки отця Марка важким відлунням розліталися порожньою залою. Він раз у раз зупинявся, щоб підняти засмальцьовану рясу і почухати вічно запалений геморой, що постійно підтікав липкою вологою. Марк рухався в бік церковної крамниці, де під стосами свічок та іншого релігійного мотлоху лежав його скарб.

Діставшись цілі, він вчергове зачесався, підніс пальці до носа і глибоко вдихнув, блаженно заплющивши очі. Напевно, не варто було копирсатися в сраці прямо під час служби, але від цього вона набула пікантної гостроти. «Ті декілька прихожан точно відчули, як Христос увійшов у його храм», — подумав він і єхидно всміхнувся.

Отець дістав старенький планшет, про який мріяв ще з ранку, і усамітнився в конфесіоналі. Пару кліків — і на екрані розгорнулося відео з м’ясокомбінату, де ще живих, рожевих поросят неспішно перетворювали на консерви. Рука міцно стиснула в’ялу плоть, на обличчі виступили перші краплі поту. Він закректав.

Аж раптом сусідні двері відчинилися. «Сука, ну якого хуя ти приперлася в такий час?» — він роздратовано затамував подих.

— О, ви якраз тут, отче... як вчасно, — промовив тонкий жіночий голос по той бік решітки. Святий отець поставив відео на паузу і тяжко зітхнув.

— Слава Ісусу Христу, — її ледь помітна тінь перехрестилася.

— Як давно ти сповідалася, дитино? — запитав Марк голосом, який з усіх сил намагався не видати його збудження.

— Вже десь рік... я домогосподарка, і я згрішила, — прошепотіла вона.

— Розказуй, дитино, — байдуже відповів він.

Подальша розповідь про дрібні гріхи почала наганяти нудьгу. Марк скрутив звук на планшеті до мінімуму і знову вхопився за член. Відео продовжилося з моменту, де бику розтрощують голову кувалдою. Марк ледь стримувався, щоб не завити. Коли жінка замовкла, він роздратовано буркнув:

— Чи маєш ти ще щось, у чому хочеш покаятися?

— Є ще один гріх... страшний, — вона сказала це напрочуд спокійно.

— Повідай його мені, — він стиснув руку так, що пальці затерпли.

— Ми з чоловіком набридли один одному в ліжку. Я запропонувала розбавити це... — її тінь прикрила рот рукою. «Чергова історія про секс утрьох. Нудятина», — він уже готувався поринути у власні фантазії, але вона продовжила: — Ми запросили безхатька. Пообіцяли пляшку горілки. Він погодився... — через решітку було погано видно, але здавалося, вона всміхалася. — Продовжуй. — Ми намішали в горілку снодійне. А коли він прийшов до тями... чоловік щосили їбав мене ззаду, поки я заганяла нещасному голки під нігті. Його брудні, вкриті гноєм пластини тріщали, змішуючи під собою кров і старий бруд. Це моя естетика. Це так збуджує — коли він стогне в унісон із моїм чоловіком.

Марк завмер. Планшет вислизнув з рук на коліна.

— Потім я чайною ложкою діставала йому очі. Знаєте, не обережно, як хірург, а так, ніби їси йогурт із вишневою начинкою — занурюєшся в самий центр, намагаючись підчепити побільше густого сиропу. Кров стікала з порожніх очниць, а я притискалася до нього, злизуючи її з його щік. Його серце калатало так, ніби хотіло вистрибнути... А, ледь не забула: чоловік перед цим відрізав йому язик. Ми примотали його до ручки туалетної щітки і трахнули нею самого бомжа. Бо чого задоволення маємо отримувати лише ми?

— Далі... що було далі?! — Марк уже не приховував хрипу. З його носа звисала густа зелена шмаркля, а тісна кабінка конфесіонала остаточно просякла запахом немитого тіла з гострим присмаком «витриманого сиру» від його геніталій.

— Ми розкрили йому грудину. Обмазувалися теплими нутрощами, поки я не вирвала серце просто з-під ребер. А наприкінці чоловік кінчив мені на обличчя, поки я тримала те серце в руках. Воно ще здригалося.

У кабінці запала тиша, перервана лише вологим хлюпанням і коротким стогоном священника. — Святий отче? Все добре? Ви так довго мовчите... Може, викликати швидку? — стривожений голос застукав у дерев’яну перегородку.

— Все добре, дитино... — блаженним, ледь чутним голосом промовив він.

— Чи каєшся ти у своїх гріхах?

— Так, отче. Як мені виправитися?

— Це тяжкий гріх. Тому знайди нужденних, що потребують твоєї допомоги, і ніколи не відмовляй їм у ній.

— Дякую за допомогу, отче. Все таки порадую сьогодні дітей свіжими котлетами, в їх віці їм треба багато сил.

— Розрішаю тебе від твоїх гріхів в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

— Амінь.