Я - РУЇНА

Люблю дзеркала, вони показують справжню суть. Малою було поправляю біля дзеркала пасмо волосся та й зачудовано дивлюся на власний образ, що малюють чари задзеркалля. Білосніжна шкіра виграє під промінням теплого сонця.

Зараз коли закриваю очі цей спомин тьмяніє, мов фотокартка, що вицвітає з часом, залишаючись короткою миттю. Миттю за якою бачу жінку, що всміхається беззубим ротом з якого виповзають личинки. Шкіра шматками злазила з рук та ніг, утворюючи дивний гнилистий комок на білосніжній підлозі ванної кімнати. Шкіра, наче більше не хотіла прикривати мене від світу. Показуючи мене в усій красі, подаючи на тарілочці Всесвіту.

Очі кольору полиняних джинсів, мали відтінки смутку, що жалив мов батіг без видимого сліду

Під ногами чвакає брудна вода з домішками випитого коктейлю, що вивергнувся з мене фонтаном просто на ідеально білий кахель.

Вода виливається з ванни, яка була моїм рятунком, а тепер я стояла перед дзеркалом ковтаючи гарячі сльози жаху та болю, що змішувалися з кров’ю Телефон теленькав, так гучно мов хотів пробудити від сну. І з другого разу знаходжу телефон, він на краю ванної.

Дзвонить мій чоловік, аби привітати з днем народження. Та коли я натискаю прийняти з горла виривається, клекіт пораненого птаха. Він щось говорить та я не можу відповісти, горло мов стискає біль, в скронях бухає кров так що я не можу розібрати слів. Вочевидь йому набрид цей процес, і мобільний мовчить. Пише мені смс я чую п’ять сповіщень та не можу відповісти на хвильку мені здається, що то лише сон страшний , той що схожий що паралізує, мов велетенський павук

Погляд зачіпається за кістки та кров, що я бачу в дзеркалі. А ще кілька годин тому я сиділа у ресторані та святкувала свій тридцятий день народження й думала, що мені набридли безкінечні розмови подруг про дітей та нові засоби для схуднення. Для мене це нудьга, але я посміхалася та кивала підтримуючи розмову для годиться. Так буває коли почуваєшся чужинкою на власному святі. Думала чи помітять вони мою відсутність, та все ж залишалася й робила вигляд, що мені весело. Коктейль у високому бокалі мав довершений вигляд : діамант з їстівного золота коливався на дні прозорого кришталю, та на смак гірчив. На секунду сфокусувавшись я побачила на дні бокала білу плівку, вона скидалася найтоншу шкірка від яблука. Придивившись ближче побачила, що то не шкірка від яблука, а черв’як, що плаває на дні просто під неймовірної краси їстівним діамантом.

—Що це за лайно?!!!— кричу , розбиваючи бокал. Біла підлога забарвлюється червоним напоєм та уламками скла. Можу заприсягтися, що замовляла прозорий як сльоза напій, але на білосніжній підлозі червона пляма, мов рана, що порушила ідеально чистий простір.

Я не чую музики, вона стихла і відвідувачі ресторану дивляться на мене, мов на божевільну.

— Продовжуйте, продовжуйте святкування! У мене просто черв’як в бокалі – дрібниця! — додаю я, майже театрально вибачаючись, що зіпсувала комусь свято.

Тоді усі відвідувачі та адміністратор закладу підійшли дивитися на черв’яка, як на нового звіра, якому не місце в обителі розкоші.

— Пані, запевняю вас, немає там ніякого черв’яка. Та ваша вечеря буде за рахунок закладу у честь вашого дня народження . — каже адміністратор.

Але я його бачу, він повзе по уламках довершеності скла. А можливо то виверти моєї уяви. Сперечатися не стала, спостерігаючи як скло прибирають, а офіціант приносить мені новий коктейль. Святкування продовжувалося. За планом іменинний торт та бажання його куштувати немає, тож поскаржившись на головний біль та відмовившись від пропозиції подруг підвести додому я виходжу з закладу. На вулиці доволі зимно, попри кінець квітня, вітер танцює на нічній вулиці. Я навіть радію його хаосу, що оживляє обриси міста. На щоку падає нитка темно- русявого волосся, що вибивається з зачіски. Він скидається на невидий поріз, що простягається від моєї скроні до вилиць. Всміхаюся мов міська божевільна.

Зуби та ясна чухаються ще сильніше це майже боляче.

 Я повертаюся до ідеально білого пентхаусу звідки відкривається чудовий вид на місто, що підсвічене вогнями неону.

Сукню скидаю по дорозі до ванної з дзеркала на мене дивиться руїна на місці усмішки сяє чорна діра, що смердить гниллю та червами, шкіра опадає та я посміхаюся розсипаючись шкірою та нутрощами у ванній.