Малюк

-    Тупорила сусідка, як же вона заї...

"Ту-тух" пролунало поверхом вище. Орися кинула їсти підігріті макарони й глянула до Малюка. Той міцно спав біля облущеної "грілки", висунувши свого носа.

-    Скільки тобі разів казала нічого не чіпати, – верещала сусідка на свого сина з аутизмом. Орися бачила його лише кілька разів: довгоногий, худорлявий, закутаний у декілька кожухів.

-    Мам... Мам... – ніби кіт нявкав.

-    Не муляй мені вуха, мудило мале.

І хоч би хто на неї накатав заяву чи скаржився. Ніхера. Сусіди в будинку ніби не знали що коїться. Малий тіні своєї боявся.

-    Я... Я... – стіни та підлога просочилися тим відчаєм, неможливо слухати.

"Заспокой його, Галько!" Ні, як вона могла заспокоїти?! Скоріш нап'ється, насре попід вікнами. Щоб її лихий забрав.

Орися відсунула ті макарони чим далі. Вже й не до їжі. Слухати спектакль, котрий кумарив до усрачки, не хотілося.

Втикнувши навушники, дівчина вирішила цього разу не здіймати скандалу на "рівному місці". Знову поліція, балачки, зайві нерви. Нащо треба?

Включивши роцк на всю гучність, Орися взялася мити посуд. Вся кухня й так нагадувала свинарник, лише гімна на підлозі не було, зате посуд чистий. Стара кухня якраз нагадувала ту прибиту сусідку - жирна поверхня, як її волосся, гниючі меблі, мов її зуби, й пустий холодильник, мов її головешка. "Пробити б табуреткою, глянути чи там мізки видніються", – пробурмотіла вона про себе, відшкрябуючи присохлі макарони від сковорідки.

-    Заткни свого писка, – гриміло у ліве вухо, коли Орися повернулась від нірвани до реальності.

-    Вашу ж матір, скільки вже можна? – закричала дівчина у відповідь сусідці. Стіни та підлога картонні, мусять почути. Не почули вони нічого. Підключити колонку, подаровану батьком на день народження, виявилося вже непоганою ідеєю.  Нехай слухають музику, ніж прибиту дурепу, правда ж?

-    Малюк, потерпи, – погладивши свого добермана, вона пішла підключати апаратуру.

Не довго музика грала. Пес заскиглив, змусивши хазяйку зреагувати на гуркіт у вхідні. Коли відчинилися двері, при вході стояла та стара хвойда. Пальто трохи прикривало складки на животі, але обвислі цицьки вона залишила напоказ. Схоже, налигалася перед тим як припертися. В зубах тліла сигарета, а на голові стирчало темно-сиве кубло з бігуді.

Орися скривилася:

-    Чого тобі?

-    Що ти там патякала, зараза мала? Я тобі мало всипала? – стара поправила своє гидотне пальто, з якого звисали згустки схожі на соплі під час грипу.

-    Ти синя, як ізолента. Піди проспись і не зайобуй людей.

-    Ах ти... – не встигла вона вихопити з кишені ножа, що стирчав держаком доверху, як в момент в отворі з'явився Малюк. Коли схопив бабиську за руку, Орися аж зареготала від сміху.

-    Пусти мене, суко, – слова белькотіли з рота. Галька хотіла вихопити ножа, але дівча спритніше. Захлопнулися двері, гучність навушників збільшилася на максимум. Взявши за рукоятку, вона вгатила бабі між очі, раз і ще раз. Залита кров'ю сусідка опираючись заробила синяка на плечі, а тоді впала на підлогу. Паркет в ту ж мить був залитий юшкою. Малюк з іншого боку виривав руку. Сусідка невтомно верещала.

-    Сука, тупа сука й тупе... Бляяять!

Шкіра й сухожилля стягувались з кістки. Галька водила долонею по обличчю, витираючи юшку, але від того не було жодного сенсу. Малюк так вчепився за руку, що от-от відірве до біса плече.

-    Рооок! – вихопився басистий голос й Орися сівши на живіт взялася далі товкти сусідку в груди, в шию. Бігуді порозлітались, як конфетті, в різні сторони. Щоки вона прямо жувала, праве око витекло. Стара дрижала, ковтала власні шмарклі. Пес ричав, не відпускав тканину пальта, аж поки не дістався до кістки. Крізь пальці виднілось як висів ніс дурепи. Заляпані коси Орисі поприлипали до чола, та вона з ентузіазмом гатила в сусідські обвислі цицьки, так що вони тряслись як желе. Спирт дав про себе знати, з тіла лилося фонтаном. Розпоровши всі жирні складки та дібравшись до м'яса, дівчина кинула шмат своєму чаду.

Стара була нерухома. Коридор весь в червону цятку нагадував хворого на краснуху. Рот в неї, як фужер, наповнився кров'ю «по вінця». Малюк тихенько жував теплого, щойно добутого поживного з туші.

-    Хоч одне дитя сьогодні залишиться задоволеним, – мовила Орися до улюбленця, обійнявши за липку гриву.