Історія однієї пташечки

Вона прокинулась у власній утробі, задихаючись від густої крові, що тікла крізь неї, збираючись у маленькі шарики, з яких вона зробила намисто, яке повісила на ярлик «мертвонароджена». З утроби вивалилась птахом, білим-білим, але як білка, бо любила гризти мізки і сушити горіхи. І, авжеж, ставши такою істотою, вона першою справою відправилась у пекло, аби пояснити чортякам, що до чого. Дібравшись до пишно обставленої зали олігархів, вона одразу розстріляла їх усіх, починаючи від багатих до бідних, хоча бідних серед них не було, тільки середні, а середина, як правило, золота, тож не дивно, що вони були серед багатіїв. Стріляла влучно, вибиваючи очі, як очки. Набрала десять із десяти, не вагаючись. Отак розстрілявши в усьому повинних громадян, вона зібрала їхні мізки і влила собі у ніздрі, аби вдихнути яскравий запах табаку, яким пропахла шкіра. Але мізки пахли ваніллю, тому пташці страшенно закортіло з’їсти чогось солодкого, а як відомо, нема нічого солодшого за любов. Але любов − то ще й кров! Тож не було кращого виходу, ніж викохати собі коханця з власної крові і плоті.

Пташечка торкнулась металевим пір’ям живота і, розкриваючи шкіру шар за шаром, нарешті знайшла в собі щось, що нагадувало їй коханого. Увесь зморщений і в слизу, він здався їй чимось особливо бридким і недолугим, саме таким, яким вона його уявляла.

Вона забрала його додому, годувала кривавим молоком, бо груди він кусав і смакував лактозу з м’ясом, адже інші продукти його замалий організм не сприймав. Вона читала йому казки про рівність і лібералізм, поки він блював собі під ноги від приторності власного запаху мізків, з яких він і був створений. Врешті-решт він не витримав такого буття і, знайшовши «Кобзар», вивчив по ньому мову і, розбившись чолом об підлогу біля ніг пташечки, заплакав, благаючи з’їсти його. А голубка й досі хотіла солодкого, тож, не вагаючись, встромила свої білесенькі зуби йому в шию і з’їла його, спочатку випивши кров, а потім проковтнувши суху тушу всередину себе.

І коли останній шмат сухого тіла ковзнув їй у нутро, вона відчула не насичення, а дивну порожнечу, наче з’їла власну тінь, яка не мала ваги. Кров, що ще хвилину тому була теплою, тепер застигла всередині неї тонкими крижаними нитками, обвиваючи нутрощі й нашіптуючи щось схоже на колискову, яку вона ніколи не чула, але завжди пам’ятала.

Пташечка схилила голову набік, і її металеве пір’я задзвеніло, ніби хтось невидимий провів по ньому ножем. Їй більше не хотілося солодкого. Їй хотілося… повторення.

Вона знову розпанахала живіт уже впевненіше, уже ніжніше, як майстриня, що вдосконалює рух. Шкіра слухняно розходилась, мов завіса, а всередині замість порожнечі вже зріло щось нове…

Маленькі, ще безформні, вони ворушилися, як думки, які не встигли стати словами. Вона витягала їх по одному, вдивляючись у кожне обличчя, що ще не мало рис, але хотіло закручувати його у червону рибу і їсти паличками. Тому першим ділом вона відвела свою зграю на річку, де навчила ловити кістлявими руками рибку. Маленькі уродженці були незграбами і дуже нагадували пташці батька, якого вона зненавиділа, випивши всередину себе. Кожен же з уродженців був його слизькою копією.

Вона махнула крилом, і її діти посипались у воду, як доміно. Хтось викрикнув: «Риба!» − і шмальнув у пташку стрілою. Стріла пронизала її живіт, вибивши матку за межі тіла. Вона пульсувала і ще випльовувала з себе нових дітей з останків з’їденого батька. Їй було так складно на це дивитись, тож вона взялась за голову обома руками і потягнула її вгору, відриваючи м’яз за м’язом із приємним хрустом вафель. Голова покотилась до ніг, наче м’ячик, поки з шиї бився чудовий фонтан.

Пташечка взяла живу матку і насадила її на фонтан. Кров заповнювала орган зсередини, роблячи з утроби справжній кривавий світ, який замикався рожевими і червоними стінами. Діти, що досі народжувались, одразу тонули всередині пташки, старіючи на очах. Але ті самі очі вже ні на що не хотіли дивитись, тому голова, на якій виросли павучі лапки, поповзла до тіла. Ставши павуком, вона хотіла звити собі яйце, з якого б стала метеликом, тому прийнялась гризти своє тіло.

Зробивши в ньому дірку, вона заповзла усередину, де знайшла собі тихе місце всередині матки. Там вона заснула, закривши очі назавжди.