Критерій креативності

Гуркіт затріснутих дверей рознісся білосніжною кімнатою. Світло лампи освітило інші двері навпроти металевого столу з шухлядами та розкладного крісла з ременями. Вікно, крізь яке кімнату бачили з того боку, темною плямою охоплювало стіну.

«Що ті канцеляристські пиздюки знають? Вони шприца в руках не тримали», – Назар широкими кроками міряв кімнату від одних дверей до інших. Він віддав роботі понад п’ятнадцять років! Виходив на зміни у вихідні. Розгубив товаришів, що відверто гидували ним. Ця робота зруйнувала його шлюб. Ніка, мила, люба донечка, на чиї примхи він гнув спину, навіть не запросила на випускний, бо «у всіх батьки нормальні, а мій – ліцензований вбивця», хоча офіційна посада називалася «технічний виконавець вироку».

«Технічний, суки», Назар прикрив обличчя долонями. Оптимізація роботи держслужби зачепила і його сферу: організували перевірки роботи за оновленими критеріями. І він – попри досвід, виконання інструкцій до автоматизму, продуктивність 3,3 засуджених на годину, відсутність скарг від свідків схованих за темним вікном – під питанням, бо «не проявляє креативність у роботі». Його акти виконання вироку «надто технічні, не вирізняються з-поміж інших». А він мав би виконувати стендап перед введенням ін’єкцій? «Сьогодні у меню чудовий панкуроній, на потім пропоную неперевершений хлорид калію. Бажаєте спробувати?»

Він покаже креативність.  

Назар натиснув червону кнопку на столі. Двоє працівників виконавчої служби завели засудженого: чоловіка середнього віку з відміткою повстанців на щоці. Його змусили сісти у крісло, закріпили тіло ременями. Службовці, не кинувши на Назара погляду, залишили їх наодинці.

Приготовлені шприци з речовинами вже лежали на тарілці на столі. Але ж це передбачувано, так? На щастя, Назар мав у шухляді канцелярського ножа, аби відкривати упаковки з препаратами.

Виконавець вироків провів пальцем по повзунку, світло зблиснуло на десяти сантиметрах леза. Він підійшов до засудженого.

– Давай, сучка державна, вперед! Я подивлюся смерті в очі з гордістю! – слина виривалася з рота повстанця. Випалений колись символ сонця на щоці викривлявся в такт крику.

– Перед смертю доведеться подивитися в очі креативності, – Назар видавив посмішку й увігнав гострий край леза в загорілу щоку засудженого, якраз поблизу шраму. Повстанець загорлав, замотав головою, руйнуючи рівну лінію порізу. Кров потекла підборіддям та шиєю на сніжно-білу робу.

Аби втримати на місці, Назар схопив голову засудженого, шкіра останнього була липкою від поту. Виконавець затиснув кінчик язика між зубами, ще трохи – і непропорційне коло шкіри упало на підлогу відкривши вид на скривавлені зуби. Засуджений верещав щось про беззаконня держави. Назар схилив його голову набік, неглибоко встромив ножу у край рани, потягнув руку догори, до ока, з якого полилися сльози. Потім провів ножем багряну лінію до носа, іншу до краю підборіддя, декілька до вух. Чоловік відступив на мить милуючись роботою.

– Не так акуратно, як випалене вогнем, – виконавець копнув ногою шмат відрізаної шкіри, та лишила по підлозі гранатові плямки. – Але все одно сонце.

Засуджений вже не верещав, схлипи переривалися скавулінням. Сльози впереміж зі шмарклями та кров’ю стікали на груди, тоненька цівочка повзла животом. «Лінія для розрізу», усміхнувся Назар.

Він охопив ніж обома руками й угородив по вістря у верхню частину живота. Повстанець заволав, запручався, ремені страхування напнулися від зусиль. Назар скривився від гучного вереску, потягнув ножа вниз. Лезо неохоче розтинало тонку робу й плоть. Його долоні вимазувалися кров’ю, та він вперто тримав ножа, як справжній професіонал. Тільки волання засудженого відвертало увагу: це вже були прості голосні звуки, жодних змістовних слів. Повести ніж ліворуч чи праворуч? Ні, під гамір він не вирішить.

– Заткнися! – рявкнув Назар, та прикутий чоловік продовжував лементувати. – ЗАТКНИСЯ! – виконавець натиснув на ніж тілом, його руки провалилися всередину рани, лезо загубилося поміж темно-рожевих кишок.

Лаючись, Назар витягнув руки з тіла й стиснув їх навколо горла засудженого. Неперетравлена їжа зеленого кольору пристала до долонь, та він стискав горло, відчував напружені м’язи шиї і нерівності хребців. Поглянув засудженому в очі: багряні коріння капілярів поширювалися білками. Нарешті тремтіння тіла припинилося. Назар відсторонився, оцінив результат.

«Курва, він обісцявся», чоловік оглянув себе, щоб перевірити, чи не потрапила сеча на форму. Наче ні, лише кров.

Виконавець повернувся до дверей, біля яких застигли службовці з пістолетами напоготові. Один вирячився на тіло на кріслі, інший гучно проковтнув слину, коли зустрівся поглядом з Назаром.

– Креативно, чи не так, хлопці? – жодної реакції. Назар широко всміхнувся: – Ведіть наступного. Мені потрібно наздогнати графік.