Друкопис

Прохолодний квітневий вечір не спонукав до прогулянок. Окрім субтильного юнака в довгому персиковому плащі, що чекав на Агату посеред алеї, в парку нікого не було.

— Артеме, я справді не розумію, чому ви не могли прислати друкопис імейлом.

Юнак зашарівся.

— Я міг… Просто я хотів… — він витяг руку з-за спини і простягнув Агаті гілку бузку. Жінка гидливо наморщилася, поклала квіти на лавку і сіла поруч.

— Гаразд, не будемо гаяти час. Показуйте, що ви принесли, — вона розгорнула на колінах грубу блакитну теку з переплетеним стосом друкованих аркушів. За пів хвилини зосереджений вираз на її обличчі поступився роздратуванню.

— Артеме, ви прийшли не за адресою. Ми — маленьке видавництво з вузькою спеціалізацією, наші читачі не пробачать таких експериментів. Та й написано це, — довгі чорні нігті підчепили кутик аркуша, — вкрай погано.

— Благаю, почитайте далі! — юнак молитовно склав руки на грудях. — Там буде!..

— Не бачу сенсу, — Агата захлопнула теку і підвелася.

— Що там у вас? — кремезний бородань у шкіряний куртці і джинсах потягнув руку до теки. В іншій руці він стискав відкорковану пляшку з пивом.

— Повна туфта, Микито. О, і ти, Олеже, тут, — другий чоловік у шкірянці зацікавлено роздивлявся молодого автора. — Дарма ви прийшли. Нема чого ловити. Артеме, це Олег, наш директор, і наш провідний автор…

В очах Артема блищали сльози.

— Я так люблю ваші романи! — з охайного наплічничка вигулькнула книжка, дбайливо обгорнута напівпрозорим папером, і увінчана пухким сердечком рожева ручка. — Можна?..

— Звичайно! Дуже радий! — Микита сяяв, мов стоватна лампочка. Агату пересмикнуло.

— Давайте закінчувати цей цирк! Друкопис гівна не вартий!

— Що, все так погано? — Микита навмання перегорнув кілька сторінок і почав читати: «Рум’янець на щоках Принцеси змагався свіжістю з молодими трояндами, що ними було всіяне її золотаве волосся…»

— Який жах! — вигукнув Олег. — Ми не будемо це видавати!

— Так ми ж видаємо жахи! — Микита лукаво всміхнувся Артему і перегорнув сторінку: — «... кошенятко потерлося спинкою об її різьблену ніжку. Тоненькі пальчики ковзнули ніжним, мов шовк, хутром…»

Олег різко зблід.

— Ти чого йому підморгуєш?!.

— Я?.. Та нічого… Оце прикольно… — Олег вхопив його за комір і рвонув на себе:

— Ах ти блядун!..

— Не треба! — Артем кинувся до чоловіків і одразу відлетів, перекинутий стусаном у груди. Микита змахнув рукою і щедро хлюпнув з пляшки в обличчя нападникові. Олег хитнувся, мотаючи головою — пиво пекло йому ніс і очі — перечепився через спину лежачого хлопця і гучно хряснувся потилицею об бруківку.

— Олеже! — Микита зробив крок вперед і скрючився — широкий носак високого чорного чобота заїхав йому просто по яйцях.

— Ти що, блять, робиш, уїбан?! — Агата вихопила теку з друкописом і щосили опустила на голову чоловіка. Він спробував затулитися пляшкою — та вмить опинилася в руці розлюченої жінки і розбилася в дрізки об його ж тім’я.

— Ні-і-і-і!!! — Артем вчепився в руку Агати. Різким розворотом вона впечатала його спиною в лавку і схопила гострими нігтями за нижню щелепу.

— Зараз я тобі покажу квіточки-хуїточки! — вільною рукою Агата набрала жменю бузку і запхала в рота хлопцю. Той закашлявся, затрусився в конвульсіях і обдав жінку фонтаном блювоти. Агата стерла з обличчя липку кисло-солодку зернисту масу: — Ти що, манку їв? Збоченець їбаний!

Артем навкарачки відповзав від лавки, загрібаючи пальцями розкидані аркуші друкопису. Його плащ задерся, а джинси сповзли, оголивши кістлявий куприк.

— Куди?! — Агата притисла юнака ногою і смикнула пояс, залишаючи на шкірі червоні борозни. Артем заверещав і потягнувся прикрити рукою миршаві сідниці, але не встиг, — важкий підбор опустився на його зап’ясток, недвозначно хруснувши.

— А-а-а-а!

— Я тобі зараз… — Агата підняла кілька аркушів, скрутила в тугий конус, — твій друкопис… — нахилилася і різко встромила авторові між сідниць: — в сраку засуну!

— Оу-у-у-у! — Артем затрусився, потім обімлів. Згорнутий папір випав з його ануса і почав просякати сечею, що розпливалася калюжею по землі.

Агата вперлася підбором у зад юнаку, зробила товсту скрутку і запхала її глибше в пряму кишку. Артем лише мовчки здригався.

— Ось там йому і місце! — вона підняла з землі черговий аркуш і затрималася поглядом на тексті: — «... зазубрені кігті спрагло розривали тендітну плоть. Шипастий член глибше і глибше встромлявся в саме дівоче єство…» Їбать у тебе фантазія!

— Дякую!.. — пискнув Артем.

— Хуякую! «... скривавлені губи Принцеси застигли в німому крику…» Фу, яке жахливе кліше! «Легені наповнилися ядучими міазмами, що їх вивергав Король Демонів…»