Упертий Вилупок
— Тому що він — зомбі, Марино! Ходячий мрець!
— Олю, Юрій — мій гість! — Марина визирала з дверей клубу, ніби збиралася кинутися навздогін.
— Я не буду на одній вечірці з зомбі! Я ще хочу вийти звідси живою!
Синюшні губи Юрія, кокетливо обведені чорним олівцем на тлі напудреного обличчя, розтягнулися в поблажливій посмішці.
— Це поширений стереотип. Ми не хочемо, щоб усі стали як ми. Якщо не буде живих, звідки з’являтимуться нові зомбі?
— Досить тих, що є! Фракція ОПЗЖПС і так друга за чисельністю в парламенті!
— О-пе-за-жо? — єхидно перепитав чорнявий хлопець у шортах і гавайській сорочці з-за Мариніної спини.
— Опозиційна платформа «За життя після смерті» — машинально розшифрувала Оля.
— Господи, Олю! Ти можеш хоча б на моєму дні народження забути про політику? Я хотіла просто випити по коктейлю і потанцювати!
— Ти танцюватимеш з ним?! Від нього смердить мерцем!
— Як грубо!..
— Не хвилюйся, я звик! — на плече Марини лягла пергаментна долоня, зморшкувата, ніби Юрій носив завеликі пальчатки. Його нігті були пофарбовані ніжно-блакитним. Вишкір ряснів золотими зубами, що дивом трималися в почорнілих яснах. — Мій парфум справді може не всім подобатися.
— Олю, досить! Ти поводишся жахливо! Розумію, ти засмучена тим, що твої улюбленці не потрапили до коаліції, але це було п’ять місяців тому!
— «Не потрапили»? — Оля пальцями поставила в повітрі лапки. — Вони відмовилися, коли почалися розмови про союз із фракцією вовкулак!
— А що поганого у вовкулаках? — втрутився чорнявий. — Вони хоча б знають, чого хочуть, на відміну від тих… вегетаріанців.
— Тобто?.. — отетеріла Оля. — Ти що, голосував за пожирачів людей?
— Ну от, одразу звинувачення. Як типово, — пирхнув хлопець. — Взагалі-то в нас таємне голосування.
— Ти навмисно псуєш мені свято? — Марина ледве стримувала сльози. — Або ти припиняєш це, або… — Оля швидко йшла геть і решти слів не почула.
— Здається, в нас сталося непорозуміння, — Оля не встигла помітити, як чорнявий вийшов з під'їзду і заступив їй шлях.
— Тобі здалося, — спробувала обійти хлопця, але той схопив її за руку. Коліна дівчини затремтіли, голова обважніла і загула.
— Не роби дурниць, — насилу промовила вона занімілими губами. — Тебе знайдуть.
— Розумієш, — чорнявий смикнув її до себе і стишив голос, — пальці вовкулак не лишають відбитків…
Оля зойкнула, відчувши, як пазурі пробивають шкіру передпліччя. Рвонулася назад, вдарилася спиною і, втративши рівновагу, впала долілиць.
«Вони кусають у сонну артерію», — дівчина втягнула голову в плечі і притисла долоні до шиї.
— Хочеш погратися? — гарячий подих смердів напівперетравленим м’ясом. Пазуриста лапа шарпнула її за бретельку, перегортаючи на спину.
Оля затулила оголені груди, та раптова шалена думка змусила її опустити руки.
— Роби що хочеш, тільки не вбивай! — вона помітила за спиною чорнявого ще одну постать.
«Двоє… Хай двоє, аби вижити!»
Вовкулака взяв її за нижню щелепу і провів слинявим язиком від підборіддя до кінчика носа. Оля хапнула повітря ротом, замружившись від огиди. Наступної миті шерстисті пальці пропхалися їй до язика і вхопили пазурями, а масивні зуби зчепилися на переніссі так, що захрустіло аж у скронях.
Олю підкидало блювотними спазмами, кров густо текла в горло і бульбашилася на вустах. Вовкулака гарчав і стогнав, впиваючись її безпорадністю. Ноги безладно борсалися в повітрі, аж поки одну не схопили шорсткі долоні. Гарячий вологий язик проповз по стегну — Оля скулилася, а тоді її пронизав новий спалах болю. Другий вовкулака гучно всотав запах сечі й крові, що змішалися на підлозі під Оліними сідницями.
Раптом шалений тиск на обличчя припинився. Оля стукнулася потилицею об підлогу і закашлялася, виштовхуючи кров з гортані. Дотик губ до шиї був майже ніжним — дівчина ще спробувала відштовхнути нападника, але м’язи вже не слухалися. Світ швидко згасав, втрачаючи кольори, звуки, запахи. Нарешті й болю не лишилося.
— Це жахливо, — Юрій приобійняв Марину за плечі. — Я знаю, ви були подругами…
— Я любила її… — дівчина схлипнула і потайки скривилася: густий трупний сморід пробивався в ніс навіть крізь шмарклі.
— Як це сталося? — зомбі жадібно розглядав напівпрозорі волоски на ніжно-рожевій дівочій шиї. Його праве очне яблуко загрозливо вихлюпилося з очниці — зморшкуватим пальцем з облущеним блакитним нігтем Юрій вправив око і витер гній з вилиці.
— Це все її ігри в політику! — Марина обурено висякалася. — Я казала, що цим закінчиться! Я казала!..
— Ну-ну, — зомбі провів звосковілою долонею по волоссю дівчини. — У тебе завжди є справжні друзі. Ніякі політики нас не розсварять.
