Інкубатор

На матраці, покритим гелем, перед медсестрою лежало зморшкувате і приречене тільце. Вона пригадала зізнання сповненої страху та сорому колеги, коли та вперше побачила недоношене немовля, вагою менше, ніж 1 кілограм.

— Тоді я відчула, наче переді мною якась гидота, розумієш?

Шкіра була тонка, майже прозора, з сірувато-білим відтінком, місцями були яскраво червоні набряки. Голова — нездорово, деструктивно велика, нагадувала дивного прибульця, що не міг покинути свій прозорий, сповнений десятками дротів, космічний корабель. Щоки геть відсутні, очі вічно закриті, замість носа — дві тонкі ніздрі. Руки та ноги тонкі, як сірники, пальці напівпрозорі і без нігтів. З роздутим животом через набряки, воно лежить нерухомо, і якби не датчики — венозні катетери, що тягнуться з пупка, трубка, закріплена на обличчі, електроди, температурні показники, могло здатися, що воно померло, однак, придивившись, помічається різкий, механічний рух грудей.

Медсестра виконувала роками завчані обов'язки — змінювала положення майже мертвих тіл, брала аналіз крові з п'яти, перевіряла компресори, вентилятори, чиє гудіння пронизувало освітлене, блакитно-біле і без різких тіней неонатальне відділення.

Поодинокі "піп" моніторів доповнювали симфонію техніки, що лунала в повітрі, просоченим слабким пластиковим запахом, котрий йшов від трубок, які підтримували життя дітей, за яке вони були змушені боротися від першого подиху. Чи радше, боротьбу вели їхні батьки, і медсестра задумувалася, наскільки бажаними були ці нещасні істоти, які ніколи не погоджувалися опинитися тут — ніколи не мусили народжуватися.

Іноді у відділені виникав сигнал тривоги, тоді чергові медсестра з лікарем-неонатологом мусили за лічені секунди опинитися біля відповідної pod-системи. Її дратувало це перемудроване, закручене словосполучення — pod-система. Для неї це були інкубатори, химерні і прозорі ємності, що всім виглядом кричали їй про те, що життя не має починатися так неприродно, так штучно. Вона стояла перед однією з цих посудин, тримаючи в руках, захищеними рукавичками, медичну картку.

Зазвичай, медичні картки містять мало даних про батька, але в тій, що медсестра нині розглядала — інформація була повністю відсутня. Розуміючи, що дитя зовсім не заплановане, вона почала читати про матір.

ПІБ:

Боровецька Світлана Олександрівна.

ВІК:

37 років.

Пропустивши місце проживання, групу крові та анамнез, дещо її щиро зацікавило:

МІСЦЕ РОБОТИ:

ТОВ «Київський м’ясокомбінат»

(бойня № 2),

ПОСАДА:

Робітниця лінії первинного забою

(займається оглушенням, забоєм великої рогатої худоби та первинною обробкою туш)

ШКІДЛИВІ ЗВИЧКИ:

Паління, вживання алкоголю, наркотики — заперечує.

Лінія забою.

Перед очима виникла велика рогата худоба, яку забивають ударом в голову. Лапи корів, свиней і вівць миттєво підкошуються, спочатку тварина дезорієнтовано та в агонії інстинктивно намагається покинути місце, де було завдано болю, та наступний удар остаточно позбавляє її життя. Різники хапають за лапи чи крила курей, качок, індиків, гусей, кролів, інших хутрових тварин, нещадно б'ють тілом декілька разів прямо об просочений кров'ю попередніх жертв цемент бійні. Свиней заживо знекровлюють, підвісивши донизу головами.

Коли у відділенні пролунало ПІП з усіх можливих екранів, які підтримували життєдіяльність немовляти, воно вже було в її праві руці. Медсестра мала діяти швидко, доки тут не опинився черговий лікар, однак вона знала — справа виконається напрочуд швидко.

Тримаючи тільце за ламку ногу, з розмаху, ненавистю і відразою до його матері і до нього самого — істоти, нічим не кращої від тих, кого позбавляло життя його породілля, вона щосили вдарила недоношеним по підлозі. Протягом миті, коли немовля було в її руці, вона чула його слабке скиглення, хрипіт, який ніколи не встиг перейти в плач, та миттєво урвався з тихим тріском, наче хтось зламав суху гілку. Кров бринула в сторони, розтікалася підлогою, медсестра продовжувала тримати труп за ногу, вдарила ним ще раз. Після другого удару в її руці був шмат м'яса, місиво з плоті, крові, ледь помітних кісток. Піднімаючи його задля третього удару, вона бачила, як більша частини голови залишилася на ламінаті, від підлоги до її руки тягнулися тонкі кров'яні нитки, що забруднювали її білу форму. Занісши безголове тіло над собою, вона різко кинула ним на підлогу і щосили наступила. Коли у приміщенні опинився лікар, вона впіймала себе на думці, що, роздушуючи це непорозуміння, цей випадковий непотріб, який під її бахілами лунав як рідке лайно, в яке вона випадково вступила, вона робить його матері послугу, а тварини, яких та вбила — нарешті отримали посмертну справедливість.