25 +

1

Зустріч відбувається у готелі. Це його вибір. Щоправда, в мене — ніяких ілюзій. Запрана білизна має сіруватий відтінок й нагадує про стрьомні подорожі «Укрзалізницею» у 2000-х. Кахлі в тісній душовій всіяні тріщинами неначе венами, зі зливного отвору нестерпно смердить каналізація.

Від нього тхне потом та важким ароматом туалетної води. Він посміхається, помічаю у кутиках його потрісканих губ заїди. Його інструмент вже силиться розірвати джинсову пастку. 

Роздягаюсь сам. Він входить. Я ніколи цього не робив, впевнений, що більше й не робитиму. Боляче нестерпно. Аби не схибити, рахую його грубі поштовхи. 10, 11, 12… Наприкінці він скиглить наче віслюк у зоопарку, мою спину вкривають дрібні краплі його слини. За хвильку хапає труси кольором готельного простирадла та шкандибає в душ.

Торкаюсь долонею заду. Гаряча червона пляма вкриває пучки пальців. Мене нудить. Хапаю з тумбочки пляшку з водою, роблю жадібні ковтки.

Мовчки виходить з душу, дістає з кишені куртки обумовлену суму й кидає на тумбу. Пачка товстелезна й не рівна. Купа дрібних засмальцьованих купюр. Наближається до ліжка й робить неочікуване. Цілує мене в губи. Затим розвертається та мовчки йде геть. Стрімголов кидаюсь до туалету та вибльовую легкий сніданок. З унітаза смердить сечею та печивом з корицею. Чорна волосина прикрашає сидіння. На ній виблискує кров.

Кручу в руках пачку грошей. Стає легше. Залишився лише крок.

2

Займаю чергу. Навкруги — пихаті товстуни та їхні супутниці. До світанку туман-володар ретельно ховає будинки далі від нас. Спати хочеться надміру, та це не має значення. Дівчата попереду стиха жартують та посміхаються. Одна з них гордовито тримає у руках паспорт. Вимога — старше 25 років — беззаперечна. Як і купівля лише офлайн, особисто.

Опиняюсь біля каси, простягаю документи й не без задоволення позбавляюся засаленої пачки банкнот. Прем’єра вже за два місяці. Омріяний квиток турботливо відправляю до потаємної кишені.

3

Кількість ошатних глядачів у залі зашкалює. Займаю місце. Сцена — майже без реквізиту, надто підсвічена софітами. Виглядає брудною, заплямованою. Кожному глядачу — яскрава програмка, пляшка мінералки, вологі серветки, брендований гігієнічний пакет.

Ніхто не запізнюється, отже починають вчасно. На сцені під гучні оплески з’являється трійко акторів під препаратами: дві молоді жінки, один оголений чоловік. Їхні посмішки та вибалушені очі скидаються радше на вищири худоби. Неочікувано завзято починають гру.

Побутова сварка між жінками переходить в жорстокий двобій. Чоловік неспішно сідає навпроти, ледь притримуючи ерегований прутень. Крізь розквашені носи жінок ллється барвистий кисіль, один з носів викривлений комою, вже розпухлий.

В залі не чутно ані шурхоту, акторки стогнуть, лаються, верещать. Дебеліша з них затисла у кулаку кошлате скривавлене пасмо. Чоловік незмигно спостерігає й ледь помітно киває, висолопивши язика.

В моменті жінки знесилено зупиняються. Чоловік впевнено наближається й шалено цілує одну з жінок в розквашені вуста. В тиші чуються голодні ковтки чоловіка, що майстерно звільняє пухкий рот партнерки від кровавого місива.

Я не смію ворухнутися, аби не пропустити бодай мить. Боковим зором вловлюю рух на сусідньому кріслі. Старий багатій запускає тремтячу руку під спідницю юної супутниці.

Актор та цілована опускаються донизу. Всі троє збуджені. По черзі промовляють абсолютно незрозумілі репліки. Вперше ловлю себе на думці, що не лютую від того, що майже не розбираю слів. Одній глядачці недобре, проте вихід під час вистави заборонено. Розпорядник простягає пані ватний диск з нашатирем, прикладаючи палець до вуст, вимагаючи тиші.

На сцені всі троє приязно розмовляють, сидячі на підлозі. Дебела жінка дістає з кишені білосніжну хустку та тонкий ніж, цілована підіймає спідницю, оголяючи шкіру стегна в багряно-жовтих синцях. Дебела, немов горе-художниця, береться вирізати на шкірі простий малюнок, щораз промокаючи живе полотно хусткою. Скоро — тканина просякнута кров’ю. Жінка, на якій малюють, стогне. Неможливо розрізнити — біль це чи задоволення.

Це квітка. Малюнок виходить схожим на дитячий. А тоді чоловік бере їх обох грубо, по черзі. При тому розмови ведуться й надалі. Зала театру дихає з ними в такт й не зважає на балаканину.

4

Відкритий фінал вистави означено в програмці. Поки чекаю, із неабиякою цікавістю розглядаю розмиті описи та картинки. Актори театру «Акт» — заможні люди. Проте фотографій в програмці немає. Плинність кадрів надто висока.

Шанувальники атакують гримерки. Я проходжу до розкішного прокуреного кабінету гладкої директорки. Моя пропозиція зацікавлює.

—  Вважайте, головна роль у вас в кишені. — Шепоче, підморгуючи.