Ніколи більше

-       Ти не зробиш цього!! Не зробиш!

  Він мовчав. Його очі, сповнені нерозуміння та відчаю, були єдиним, що залишилося в нього від людини. Потворне та жахливе боролося всередині нього з залишками людського. Проте ніколи більше він не стане людиною.

  Його слизька пульсуюча долоня, на якій було лише два пальці, тримала пістолет M1911, дуло якого торкалось грудей Кевіна.

  Потвора! Серце Кевіна тремтіло. Він може загинути через дурну помилку, якої не повинно було статися! За кілька місяців життя у середовищі руїн і потвор він повинен був вивчити правило: ніколи не залишати зброю без нагляду.

  Потвора байдуже дивилася на Кевіна. Здавалося, ніяких емоцій вона ніколи не відчувала, але це не так. Колись ці істоти були людьми. Такими, як він. Жили своє буденне життя, ходили на роботу, виховували синів та доньок, їздили відпочивати на море, працювали на нелюбимій роботі, а якщо починалася війна - трималися один за одного, допомагали, підтримували. А тепер вони пусті, агресивні та жорстокі. Вбивають один одного, їдять мутованих тварин та охотяться за Кевіном, наче той був єдиною здобиччю. Наче він був останньою людиною на планеті. А якщо він і справді один? А якщо він все ж останній, хто в День Смерті перебував у сховищі, яке збудував ще пару років до катастрофи? Тоді у житті Кевіна все зруйнувалося - від нього пішла жінка та забрала з собою сина. Його звинувачували у параної. “Який до бісу бункер? Ти хворий, Кевіне! Ти дуже змінився за останній час. Я боюся тебе”. “Ха! І де ти тепер, Евелін? Де ти?”, - промайнуло в його думках, і він усміхнувся, пригнічуючи біль.

  Була б ця істота хоч трохи людиною, то запитала би - чого він усміхається. Бовдур, який скоро вмре від кулі, усміхається. Проте вона не запитає. Ніколи більше.

  Одна невелика помилка - і він перед обличчям самої смерті. “Життя - це зла іронія!” Заправляючи машину бензином, він залишив сумку зі зброєю поодаль. Він намагався відкрити бензобак, який заклинив, і не помітив, як один з них підкрався до нього ззаду з пістолетом в руках. Так Кевін потрапив у пастку. “Як же можна було так облажатись!” - він впав у відчай.

  А якщо істота все ж засаде кулю в його тіло, а якщо людське не переможе, а програє? Він згадав день, коли все тільки починалося.

  Ядерна війна. Хто б міг подумати, що таке можливо? Спочатку все було нормально - ніяких мутацій, порушених генетичних кодів - все, як обіцяли генетики та біологи. Проте потім… Ядерні хмари затьмарили небо і радіоактивний попіл став новою землею. І тоді люди усвідомили, що наробили таке, чого не можуть побороти. Проте було вже пізно.

  Кевін розплющив очі й подивився на істоту. Він різко впав на коліна і збив її з ніг. Постріл пролунав - куля полетіла в порожнечу. Ударом він вихопив пістолет із руки і висадив усю обойму в гидке тіло, вкрите слизом.

  Закінчивши, він підвівся зі спокійним обличчям. Треба їхати додому. Істоти активізовувалися вночі, тому треба приїхати додому до заходу сонця. Він сів у машину, нарешті зітхнув й поїхав по Харпер-стріт у свій занедбаний будинок.

  Ніякого дивного почуття всередині не було. Наче він вбивав усе своє життя. Це його завжди дивувало. Він вбив істоту, але нічого не відчував. Тільки обличчя почало сильно чухатись. Дивно.

  Він був вже вдома, коли чухатись почало все тіло. Наче щось рвалося з-під шкіри назовні. Кевін не міг знайти собі місця.

  Так тривало годинами. Увесь вечір він не їв, не спав - лише страждав від болю органів та свербежу шкіри. “Захворів”, - був впевнений він, проте недовго.

  Дзеркало. Подивившись у нього, він провалився. У безодню смерті, божевілля та безглуздя. Наче зовсім перестав існувати.

  Перед собою він побачив істоту. Його обличчя покрилося гидкими нарістами, а очі налились червоним. Шкіра стала дряблою та потворною, а деякі частини відпали, як луска.

  Точно такий же, як та істота, яку він вбив. Як ті, які були його єдиним оточенням довгі місяці.

  Він закричав, проте з роту вирвалося лише гарчання. Жодного слова.

  Він ніколи не був людиною. Поступово перетворювався на істоту з відсохлими кінцівками, беззубим закривавленим ротом і слизом замість шкіри.

  Яка він людина? Він убивав, розчленовував, знущався. Він істота.

  Він давно перестав бути людиною. І ніколи більше не буде.

  Ніколи більше.