Колискова

  Комусь безумство могло би здатися лише смішною дрібницею у порівнянні з тим, що опанувало її тіло і розум, проте нікого навколо не було. Вона всіх відкинула.  

  Вона відчувала себе матір’ю. Тому майже ніколи не відпускала дитину. Вона починала співати дитині колискову, коли брала її до рук.

  Спи, дитино моя, спи вічним сном

  Вмийся стражданням, болем і злом.

  Вона не пам’ятала свого чоловіка. Можливо, колись намагалася забути, як страшний сон, або проблеми з пам'яттю стерли все з голови. Вона не думала про це.

  Вона діяла. Шепотіла та колихала скручене тіло дитини. Гидкої дитини, якій вона бажала скоріше вмерти. Або відчути щось страшніше, ніж смерть.

  Нехай страхом насититься тіло

  І щоб нутрощі розпухли повільно

  Материнський інстинкт не дозволяв їй вбити дитину власноруч. Задушити чи вбити одним ударом каменю істоту, яку вона виношувала місяцями? Нехай ненависну, нехай потворну, нехай уродливу дитину. Проте свою.

  Вона й сама здогадувалася, що думає так лише через те, що стала безсильною. Руки, вкриті синцями та ранами, тепер були схожі на іржаві труби, обличчя згнило, зуби давно випали, а ясна були чорними. Відчайдушне буркотіння параної, ненависть та ресентимент завжди формували її, змушували думати та уявляти.

  Бажаю кінцівок нарешті позбутись

  Кров'ю налитись і навіки забутись

  Її лагідний чарівний шепіт розлітався навколо. На противагу зовнішності її голос був прекрасним.

  Проте голос ніхто не чув. Підвал був порожнім. Чотири сірих стіни давали, і здавалося - виходу немає. Виходу і справді не було. З плісняви у верхньому куту виповзли мурахи, які впали на тіло дитини та заповзли їй в черево.

  Обличчя матері, вкрите зморшками й бородавками, не виражало ніяких емоцій, крім гніву та ненависті.

  Її тонкі брови насупились, коли вона згадала, як відбувалися пологи. Як кров вкрила підлогу, коли вилізла дитина, як вона намагалася перевірити серцебиття мовчазної дитини, яка виродилася на світ, як вона різала пуповину каменем і думала - чому на спині дитини були два великих порізу.

  Нехай злі духи прогризуть твою плоть

  І після смерті буде вічний жахливий сон

 Чим більше мати його колихала, тим більше вона походила на потворну масу, наче дитина витягувала з неї життя.

  Дитина ніколи не плакала. Жодного звуку не виривалось з її рота. З часом з порізів на спині почало проявлятись щось чорне і вкрите пір’ям. Крила. А на лбу дитини з’явилися дві рани по боках, з яких щось проривалося назовні . Роги.

  Дитина ніколи не була людиною.

  Спи, моя дитино, мертвою спи

  Зрозумій хто я така, хто ти такий

  Вона народила диявола і в неї навіть не було сил плакати. Він забрав її життя з самого зачаття - відтоді вона залишилася сама, без дому, без рідних, які або померли невідомою смертю, або, відчувши зміни в ній, перестали спілкуватися з нею…

  Колись диявол виросте і йому вже не треба буде підтримка матері. Він сам стане опорою світу і здійснить страшний суд над усім живим. Власноруч впорається з усім, і йому не треба буде більше божевільна жінка, яку закривали в психлікарні, від якої шарахались люди на вулиці та яка перегниває у кімнаті занедбаного підвалу.

  Він знищить буття, яке існуючи та процвітаючи, руйнуючись та перероджуючись, зменшує небуття, витісняє його, псує. Життя - переінакшення смерті, тому кожна жива істота понесе покарання. Усе, що живе - знущання, брехня, ілюзія, яка має зникнути, тому все, що існує, стане попелом та руїнами.

  Матір зжималася у грудку, привертаючи до себе ненависне дитя, і намагалася заплакати. Вона зростила те, що понесе за собою смерть усього світу. Вона народила диявола.

   Однак шепіт продовжував заповнювати простір. Безперервна колискова текла з її рота, наче молитва. Молитва про спасіння.

  Спи, дитино моя, спи вічним сном

  Вмийся стражданням, болем і злом