Саломея

       – Ти танцюватимеш для мене, Саломеє?

           – Так, я танцюватиму для тебе, тетрарху. Я танцюватиму так, як танцюють відблиски вогню.

           І вона дивиться в його очі довго, не кліпаючи. Зіниці у неї, як у кішки чи змії, у дикого спокусливого племені земних демониць, але ні тетрарх, ні гості за його столом вже не відведуть очей від тонкої постаті Саломеї. Вона повільно розпускає мотузки сандалій, тож тетрарх не стримується:

           – Ти танцюватимеш босою, Саломеє? Для мене танцюватимеш босою, правда ж, Саломеє?

           – Я танцюватиму босою для тебе, тетрарху, – додає меду у голос царівна. Вона знає, як вимовляти слова з придихом, як формувати звук десь глибоко у грудях, щоб голос лився просто до вух сп’янілих слухачів. Кажуть, вона – демониця. Кажуть, не можна слухати слів, які говорить царівна Саломея. І не можна дивитись на місяць у небі, поглядати на місяць у небі, який став червоним. Він ніби ловить своєю поверхнею відблиски крові.

           Саломея приймає з рук служниць тонкі серпанки, тож тетрарх знову запитує:

           – Ти танцюватимеш для мене танець семи покривал, Саломеє? Танцюватимеш для мене у цих серпанках, правда ж, Саломеє?

           – Я танцюватиму для тебе, тетрарху, танець семи покривал.

           І вона бере серпанки обережно, ніби вони невагомі, ніби вони зіткані з крилець метеликів чи павутини чорних павуків із глибоких печер Паслестини. Ніби вона сама – велика чорна павучиха, що вправно перебирає пальчиками тонкі покривала, що може на дотик відрізнити коштовний шовк від підробки, що може убити озброєного воїна одним дотиком отруйного жвала. Саломея – царівна демониць, говорить повільно, відкидає довге волосся на спину і хитає стегнами так, що сама земля починає хитатися під ногами тетрарха, а місяць глипає червоним оком, очікуючи кривавого дійства.

           – Що ти хочеш за танець, Саломеє? Яку винагороду ти хочеш за свій танець, царівно демониць?

           – Я хочу, тетрарху, зовсім небагато.

           І Саломея огортає себе серпанками, ніби наперед знає, що тетрарх не відмовить їй, чого б вона не попросила.

           – Я хочу зовсім небагато, тетрарху. Ти навіть здивуєшся ціні, яку я назву.            

І Вона чеше гребенем свої чорні коси, і здається, що ріки на землі тетрарха стають чорними, як її коси, стають темними, як її коси, і червоними відблисками у них відбивається місяць. Саломея говорить, і тетрарх слухає.

           – Я хочу зовсім небагато, – говорить вона, царівна над царівнами, дитя демониці, дочка Ліліт.

           – Я зроблю усе, що ти просиш, Саломеє. Я заплачу ціну, яку ти просиш, царівно над царівнами. Тільки танцюй, Саломеє, – говорить тетрарх.

           – Ти присягаєшся, тетрарху? – запитує вона насмішкувато.

           – Присягаюся, Саломеє.

           І вона виступає вперед, затуляючи собою кривавий місяць, голодний місяць, місяць, що зависає над її головою, як німб. І вона починає свій танець семи покривал, і вона танцює як дикий вітер, що приносить піщані бурі, і вона стишується, як чорнокрила гарпія, коли опускається на спину жертві, і вона вигинає стан, як солодкоголоса банші, що заходиться в пісні, від якої демони стають голодними.

           І тетрарх дивиться на її стан, на її білі руки і стрункі ноги, і бачить, як Саломея стелить перший серпанок. Він лягає на землі тетрарха хворобами, від яких не знайти ліків. Але тетрарх дивиться, як танцює Саломея, царівна демониць, і ніхто не може спинити її танець. Кладе другий серпанок – це серпанок війни, що спустошує селища і міста. Однак тетрарх тільки дивиться у її зіниці чи то кішки, чи то змії, і не може відвести погляду. А тоді поруч лягають серпанки голоду і сарани, покривало задушливого смороду з боліт, тонке полотно засухи, від якої тріскається земля, а з тріщин виповзають дрібні демонята і змії. Врешті Саломея зупиняється.

           – Єдине, чого прошу, тетрарх, єдине, чим маєш заплатити за танець – ти повинен додивитись його до кінця. Є тільки одне покривало, і я хочу зняти його для тебе, тетрарху.

           Тетрарх дивиться по праву руку від себе – бачить тіла своїх гостей. Він дивиться по ліву руку від себе – бачить понівечені трупи своїх слуг і воїв. Він не дивиться на Саломею, королеву демониць, не має сил дивитись на неї, знає, що не повинен.

           Саломея скидає останній серпанок і зводить погляд на тетрарха. Кров тече його щоками, а зіниці його розширені, як темні плоди зі сливового дерева, але він дивиться і не зводить очей. Дивиться на те, як спадає останній серпанок.