Невинна — гріховна

І сказав Янгол, що зійде випробувати світ.

І буде меч в полум’ї небесною зброєю проти нього.

І якщо пройде випробування світ – знайде янгол свій прихисток у тілі невинному.

І Янгола слухали.

І Янголу підкорювалися.

…її звали Агнією. Служила вона Янголу від народження свого, і одне знала: піде вона проти нього з мечем у вогні. Її життя – підготовка до бою, її життя – служіння ворогу своєму, її життя – розмінна монета, бо лоно її повинно стати прихистком Янгола.

І коли хмари стали його крилами, коли зірки стали його очима, коли тисячоокий Янгол прийшов до цього світу – Агнія взяла меч, і палав меч її священним полум’ям.

І йшла вона до нього, впевнена: не виконає свій обов’язок.

Агнія ненавиділа Янгола.

З дитинства її ростили, ростили сильною, ростили чесною, ростили невинною, як заповідали те великі книжки, і ненавиділа вона бути сильною, чесною і невинною, і невинною – найбільше, тому що вимагали від неї правильного навіть тоді, коли «правильне» було неможливо. І не знала вона, чи правильний робить вибір.

І дивилася вона на нього, не знала куди – око, око, око, десятки, сотні, тисячі, і вони лякали; кожна зіниця, яка в один момент подивилася на неї, разом з усіма іншими; і він говорив до неї.

Він визнав її, як свого ворога.

Як представницю світу, який хотів випробувати, і полум’я її меча горіло все яскравіше.

“Твоя ненависть заворожує мене” – шепотів Янгол у неї в голові, і голос пробирав до кісток, голос існував у неї в крові, в хребті, в черепі, він резонував, не звучав – лише шелестів, і крики людські не перекривали його, неможливо його було перекрити, бо він не був звуком.

І кров текла з її очей.

Бо очі – людські, не гідні винести світла Янгола, а ще більше – бачити світ таким, який він є.

Єдине вона розуміла – не був її меч ніколи зброєю. Лише тільки маяком. Бо породжений був небесами, а небеса породжені були Янголом. І той, хто трима меч, приречений від початку.

…розуміла вона це від народження, і тому – ненавиділа Янгола. Але не Янгола найбільше, бо прирік її не Янгол, а світ.

“Твоє тіло стане моїм прихистком” – його голос не був живим. Але – задоволеним.

Його голос існував у її кістках, у її крові, а кров бурлила, і він захоплював її. І вона не могла противитися.

Вона не могла кричати, її голос став шелестом його крил.

Вона не могла плакати, її сльози стали кров’ю з очей.

Вона не могла жити, її існування стало паливом його помсти.

Вона не могла зробити нічого, окрім як метатися думками мозком своїм, поки пронизував її біль. Поки голову оплітали сталеві обручі, сталеві корони – знаки влади, лише тільки не її. Поки леза пір’їв прорізали її спину, проривали м’ясо, і кров текла, і кров заливала все навколо, і не могла вона кричати, захлиналася в болю та крові.

Проривали зсередини, щоб розправитися за її спиною, поки два обручі, перетнуті між собою на її обличчі, ламали кістки її черепа.

Але Агнія не боролася, бо ненавиділа Янгола, але більше за нього – світ. І біль був ціною, заплаченою нею за помсту.

«Ти пройшла моє випробування, але світ – ні» - шепотів Янгол з божевільним схваленням, і Агнія сміялася, одними лише думками, бо не було більше тіло її.

Люди не зрозуміла пророцтва, не зрозуміли, що значить «прихисток», не зрозуміли, що значить «меч у вогні», бо люди дурні, люди прирекли на смерть не дівчину невинну, а самих себе.

Бо дівчина невинна – єдина, хто врятується. Її тіло стане попелом, її думки стануть вітром, і кров розіллється по дорозі важким дощем, змиваючи все на своєму шляху, а кістки удобрять землю.

Вогонь запалював все навколо, зійшовши з її меча, і вогонь був святим, і вогонь грів душу Агнії, і вогонь освітлював їй шлях, і читала вона в язиках його полум’я.

“Вибір був зроблений правильно”.

І зійшов Янгол випробувати світ.

І знайшов янгол свій прихисток у тілі невинному.

І Янгол знищив світ.

І Янголу підкорив світ.

І була з ним Непорочна, що знайде спокій та бенкетуватиме на руїнах світу.