Око Брайтширу

Ця історія трапилася одного похмурого осіннього дня, і, хоча, листопад та понура погода часто навіює нам настрій страшних казок і спонукає думки роїтися навколо темних і моторошних тем, цей день, одначе, здавася цілком звичайним, він, справді, не віщував біди.

Події відбувалися в школі-інтернаті для особливих дітей «Брайтшир». Тут, у колишньому будинку одного із зажиточних міщан минувшини, нині розмістився цілком пристойний інтернат, де проживає і навчається приблизно 50 дітей з особливостями. Сюди потрапляють діти з порушеннями психіки, найчастіше із порушеннями розвитку. Через брак фінансування, у школі працює всьо три наглядачки та охоронець. У той кошмарний день дві з виховательок відїхали в справах на весь день, адже інтернат знаходився віддаля від міста, тож дорога туди і звідти займає більшу половину дня.

Міс Кларен, одна з виховательок, і саме та, що залишилася тоді доглядати дітей, мала шанувальника чи радше коханця, що попри заборону перебувати стороннім у межах установи й суворий контроль відвідувачів, однаково, являвся на обіднє рандеву кожного четверга. Їхні зустрічі ставалися саме в обід, коли в школі триває «тиха година», усі діти сплять, а інші дві наглядачки займаються своїми справами, закриваючи очі на порушення правил міс Кларен. Того дня саме був четвер.

Як пізніше з’ясується охоронець, єдиний хто мав ключі від дверей у внутрішній двір, того ж таки дня по обіді спав.

У ту «тиху годину» п’ятеро хлопчиків, років чотирьох чи п’яти, ніяк не могли заснути. Залишившись без нагляду, адже міс Кларен у цей час уже була зайнята своїм приятелем, вирішили пограти в будинку. Гуляючи, вони помітили сплячого охоронця, стягли зі столу в нього ключи, щоб відкрити двері, що завжди були для них закриті. Одними з таких дверей був вихід у внутрішній двір, що зусібіч був оточений стінами будинку. Озеро, що займало майже все подвір’я, має в центрі невелике острівце з трійкою дерев, через це серед місцевих воно здобуло назву Око Брайтширу.

Ніщо не цікавило дітей так, як двір. Встаючи навшпиньки їхній «лідер» повернув ключа в замковій щілині й відчинив двері. Невеликий насип перед дверима поступово витягувався тонкою косою аж до самого острова. Хлопці хлюпаючи своїми черевичками по мілководдю вирушили до нього. Їм було весело. Вони, сміючись, трохи дивним кроком бігли до своєї цілі. Їхня гра на самому острові тривала недовго й не була для малих такою ж цікавою, як плюскання води під час їхнього бігу. Тож за декілька хвилин малечя зібралася вертатися до будівлі, однак, вони вже не могли знайти дорогу до неї. Діти опинилися на суходолі, у центрі рівного водного плеса. З кожної стіни на них витріщалися страховинні великі, чорні вікна й з кожної із граней неправильного п’ятикутника до них виступали двері з невеликим насипом перед ними. Діти, не знаючи, куди їм подітися збилися докупи в центрі острова. Вони скидалися на череду овець, що загубили свого пастуха й не можуть знайти дорогу додому. Роблячи крок вліво, вертаючись назад, крок вправо, вертаючись назад, вони ходили колами доти, доки одного з них спонтанно й дуже раптово щось не налякало у вікні другого поверху. То була міс Кларен, що охоплена хіттю і цілковито віддана процесу, не помічала того, що відбувається навколо неї, тим паче на дворі. Дітлахи збурено почали бігти в напрямку перших дверей, що впали їм у око, і щойно вони зійшли з насипу, як один за одним почали провалюватися під гладь води. Їхні панічні спроби винирнути і плести не увінчалися успіхом. З боку вони виглядали, як поплавці, що мовчки, без найменшого звуку, вигулькують над поверхнею води та знову провалюються під нею. Один за одним їх поглинала вода, вона стулялася над їхніми головами, густа, каламутна рідина, що затягувала на дно. Маленькі бульки повітря, останній подих дітей, стрімко прорізали товщу води й розчинилися на її поверхні. Озеро остаточно поглинуло невеликі тіла хлопчиків, приховуючи будь-які сліди дійства під рівним дзеркалом, у якому поступово пропливали сіруваті хмари оточені блідо-сивим полотном неба.

 

 

Джерело: газета «Редвік» уривок статті від 14 листопада 1923 року «Око Брайтширу — страшна катастрофа в школі-інтернаті для особливих дітей. Недбалість персоналу чи брак уваги влади до заклавіт такого штибу?».


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

16/05/24 23:34: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап