Перше березня

 Неділя. Шоста ранку. Подружжя схопилось від шуму дрилі з сусіднього будинку.

-"Думаю, сьогодні він швидко впорається".

-"Та ну тебе",- ображено виголосила Аня, влучивши подушкою прямісінько в обличчя Яна.

  Не минуло й п'яти хвилин, як дівчина вже стояла в дверях сусіда, рішуче налаштована раз і назавжди покінчити з недоспаними ранками. Тому, тільки-но господар причинив двері, як ззовні полилось:

-"Що ви собі дозволяєте? Не бачите котра година? Щоразу у вихідні одне й те саме!"

  Під враженням, сусід спочатку втратив здатність бодай щось вимовити, лише те й робив, що стривожено набирав повітря в груди та беззвучно рухав губами. Але, зрештою, йому таки вдалося видати наступне:

-"Прошу вибачення, такого більше не повториться, обіцяю".

  Аня ошаліло витріщилася на нього і повернулась додому. Ніколи раніше вона не почувалась настільки присоромленою.

  Невдовзі перехожі якось косо почали витріщатись на її дім, чим більше людей надходило, тим сміх ставав все гучніше і гучніше. Врешті решт, не витримавши, Аня визирнула надвір. Лайливий напис, призначений для господині, філігранним почерком розташувався на фасаді дому.

  Не обійшлось і без насмішки чоловіка:

-"Схоже, сусід, усетаки не пробачив тобі вранішню вихідку".

-"Віджени краще народ звідси!" - залеметувала дівчина.

  Необхідно було терміново перекрити текст. Після довготривалих пошуків у затхлій комірчині, Аня всетаки змогла знайти фарбу. Радісна, вона переступила поріг дому, як щось липке й тягуче зупинило її запал. Зі сходів крапала свіжа фарба.

  Розлючена, дівчина повернулась в кімнату, де вже цеглою було протаранено вікно.

  І знову вона, як і вранці, стоїть біля тих самих дверей.

-"Дозвольте увійти".

-"Будь ласка. Але я ж більше вам не заважаю".

  Аня відчувала, як її терпінню підходив кінець. Оглядаючи кімнату, дівчина, не затикаючись, то й діло, що лаялась й погрожувала, та все спогладала на биту, що припирала відчинене вікно. Чоловік потягнув ручку дверей аби нарешті здихатись навіженої сусідки. Однак, реалізувати задумане йому таки не вдалося. Сильний протяг заглушив раптовий удар по голові.

  Страх відповіді та скривджене его спрямовували завершити розпочату справу.

-"Достатньо двадцяти ударів, щоб він більше не отямився",- промайнуло в її голові.

  Після останнього удару, дівчина люб'язно поставила биту в куток, переступила понівечений труп та попрямувала на кухню, де знайшла необхідне - пачку сірників.

-"Гори, гори ясно, щоби не погасло!"

  Відплативши сповна, зі спокійною душею, дівчина насолоджувалась з вулиці своїм вогнищем, допоки до неї не підійшов коханий.

-"Господи, що ти наробила? Я лише намагався привітати тебе. Сьогодні ж перший день весни, а значить і наша річниця. Ми ж щороку вигадуємо розіграші один для одного з приводу цієї дати. Невже ти забула?"

  Вже незабаром слова ехом проникли в її свідомість, а з появою нав'язливих думок кожне наступне відлуння супроводжувалося пульсацією в скронях, ставало зрозуміло, що тіло теж починає протест.

  Авжеж згадка про вбивство підкошує її ноги та затьмарює голову. Та ще й яке вбивство, спричинене збігом обставин!

  Блукаючий погляд в пошуках рішення зловив момент, в якому хлопець з розпростертими руками неквапно наближався до неї аж доки не стис в обіймах.

  Несподівано в пітьмі підморгнуло світло - це означало лише одне, всі деталі узгодились. Обійнявши чоловіка якомога міцніше, заплющивши очі, дівчина обережно припідняла голову та вчепилась зубами в шию. Застояна лють вершила відплату. Часу й сил було обмаль, тож нутро погрожувало відпустити. Ян і не уявляв собі, що штовхання, крики й навіть залякування лише провокують та підбадьорюють її запал у хвилину відчаю.

  Нарешті! Різці та ікла зробили свою справу і дівчина відчула ком в горлі. Десь зсередини підступав рвотний рефлекс. Глотка занадто вразлива, не все і відразу!

  Зауважте, задля кращого засвоєння до 5 міліграм слини необхідно додати 10 міліграм секретного інгредієнту. За допомогою язика все ретельно перемішуємо. Відчуваємо як консистенція обволікає шмат плоті - глотка вже майже готова. Різкий ковток. Полегшення. Господи, та тут і язика проковтнути можна!

  Залишки крові дівчина смачно сплюнула. Вона чекала миті, коли останнє слово буде за нею:

-"Сьогодні двадцять дев'яте лютого, кретин".