Тьмяна лампочка звисає зі стелі та частково освітлює голі бетонні стіни, в яких немає вікон.
В центрі кімнати, на брудній підлозі стоїть на колінах лисий чоловік зі зв'язаними за спиною руками.
На вигляд йому років п'ятдесят. На тілі виразні ознаки ожиріння, одягнений в дорогий класичний костюм.
Поодаль, біля стіни, причаїлися велика.залізна клітка. Світло не дістає до того, хто в ній ховається.
Між кліткою і чоловіком завмерла висока брюнетка, одягнена в темний спортивний костюм.
Вона не кліпаючи дивиться чоловіку в очі. В правій руці тримає ніж з широким гострим лезом. Їй за тридцять, але в волоссі вже проступає сивина.
— Це ти, сука, вбив мого хлопчика. — Спокійно каже жінка, в голосі втома.
— Я не винен! — лисий зацьковано глядить на неї. — Це-це випадково. —
Затинається. — Він не повинен був. — Киває на клітку.
— Моєму синочку було лише три рочки! — викрикує вона і стукає ножем по клітці. Від дзвону металу товстун здригається та відповзає до стіни, жалібно промовляючи:
— Мені дуже шкода, я-я співчуваю.
— Заткнись! — гримає жінка. — Співчуваєш?— Наставляє на нього лезо. — Падлюко! Тобі не зрозуміти мій біль! — показує на клітку. Чому цей виродок досі живий?
— Я… Я не встиг.
— Ти і не збирався! — замахується ножем, але не б'є ним.
Чоловік закриває очі намагається відповзти в кут кімнати, але завалюється на бік, мов тюлень.
— Відмазався баблом, гнида! — плює йому в лице. — Думав все зійде з рук? — б'є ногою в живіт. — Ні! — різко вигукує. — Ти розплатишся за все! — сльози стікають обличчям. — Я не поверну свого синочка. Але ти, тварюко, будеш мучитися, як він!
— Благаю! Не роби цього! — обличчя чоловіка повністю мокре від поту і сліз.
Брюнетка знову мовчки замахується ножем. На цей раз лезо розрізає плоть.
Крик луною відбивається від стелі та підлоги. Чоловік, не перестаючи верещати, відкриває очі та бачить в одній руці жінки закривавлене лезо, а в іншій — своє вухо і хапається за рану на голові.
Вона підходить до клітки та кидає вухо в середину.
— Дія снодійного скоро мине і виродок отямиться. — Промовляє спокійно і повертається до понівеченого чоловіка. — Запах людської крові його заводить. — Дивиться на закривавлене лезо ножа. — Чи не так? Сам же зробив його вбивцею. — Знову плює в сторону лисого. — А ще він давно не їв. Тобі нікуди буде тікати. — Дістає з кишені пульт і натискає на кнопку. Клацає замок в дверях клітки. Вони автоматично відкриваються.
Ховає пульт назад в кишеню і йде до вхідних дверей.
— Ніхто не почує твоїх молитв. — Додає наостанок і виходить з приміщення.
Гучно бахкає металевими дверима і закриває їх на засув. Піднімається сходами і опиняється на першому поверсі старого цегляного двоповерхового будинку. Тут колись була меблева фабрика. А тепер — одна із закинутих будівель промзони на околиці міста.
В просторій кімнаті, з вибитими вікнами і захаращеною різним сміттям, стоять стіл і стілець. На столі — рюкзак. З вікон задуває літній вітерець та проникає в середину денне світло.
Жінка сідає за стіл, дістає з рюкзака планшет, павербанк, фото в рамці, вирізку з газети, запальничку, пляшку води і баночку з пігулками.
Встановлює планшет на підставку. Поряд ставить рамку з фото, на якому вона завмерла в часі, обіймаючи чорнявого малюка.
Довго дивиться на світлину потім запускає на планшеті відео: он-лайн трансляцію. На екрані видно клітку та лисого чоловіка, який намагається піднятися з колін. Камера встановлення під стелею.
Жінка бере в руки вирізку з газети, на якій зображений великий чорний пес. Заголовок статті викрикує: “Моторошна історія! В парку собака на смерть загриз хлопчика!”.
Вона підпалює папір і дивиться, як полум'я з’їдає текст і фото собаки. І переводить погляд на відео. Чоловік завмер і дивиться в бік клітки, з тіні якої повільно виходить великий чорний пес. В його пащі стирчить шматок вуха.
Жінка посміхається і відкриває баночку з таблетками та висипає їх на стіл.
Переводить погляд з планшета на фото і промовляє:
— Почекай ще трошки, мама скоро прийде до тебе.