Фанатка

Роздруківками, наче снігом, було вкрито майже всю поверхню столу. Мар’яна все не могла знайти свій нотатник. Вона й так хвилювалась перед зустріччю, так ще й такі дрібниці вислизали крізь пальці.

— Ти маєш всіх порвати таким сюжетом! — Кирило підняв два великі пальці догори.

Вона це останнім часом чула частіше, ніж привітання.

Звісно має. Це ж так зручно. Вона має придумати, має втертись у довіру до без того наївних дівчат, і показати всю правду фанатського світу.

Має навчитись не чухати голову під перукою і має стати іншою людиною.

“Нам просто треба дізнатись чи є там заборонені речовини на його виступах. Мають бути докази. І жодних твоїх слідів. Ти сама розумієш.”

Вона чула цей інструктаж сьогодні все ж останній раз і знала, що прихована таємниця для неї закриє двері в цей репортаж, але слова закінчились, а її свобода ні.

Тому зараз вона обережно спускалась в підвальне приміщення, де вже гриміла музика.

Холодна сирість не лише била в ніс, але й ковзала по ногах в дірявих колготах.

Мар’яну зустріла дівчина з довгим синім волоссям, яка декілька місяців перевіряла її надійність. І ось зараз знову прсикіпливо роздивлялась.

— Щось ти не виглядаєш фанаткою Лекса. Ти наче якась..доросла.

Чи тоді все пішло шкереберть?

Чи можливо тоді коли повнувата білявка тицьнула своїм пальцем з облізлим лаком на кінчику нігтя в її груди з вереском:

— Та вона підіслана!

На цей випадок з нею був той самий плакат, який вона з відразою робила до глибокої ночі.

Бо була впевнена, що передбачила усе окрім цього.

— Дуй сюди, нам треба хтось з вас ідіоток.

У відчинені двері просунулась рука і безцеремонно вихопила дівчину назад в коридор.

Не встигла й слова вимовити, що це якась помилка, як в ніс їй вдарив знайомий запах. Пральний порошок навпіл з яблучною жуйкою.

— Маро! Оце так несподіванка. До мене її в машину, — це вже гострий голос з її жахіть говорив тому хлопцю, що стояв позаду.

— Але концерт.

Далі було не так важливо, бо шкіряний салон автомобіля ще сильніше розкривав той клятий запах.

— Так ти моя фанатка виходить, — пхикнув відкинувшись на сидіння поруч Лекс.

Його довгувате волосся злиплось від поту, який рясно виступав на чолі. Хлопця лихоманило і він все чухав ніс. Потім діставши портсигар протягнув його дівчині.

— Бери. Не впізнаю тебе. Де та погань з студентських вечірок?

З кожним словом Лекс випускав хмарку диму в обличчя дівчини. Дихати ставало важче і їй вже почали ввижатись ікла в посмішці, яка проблискувала в мареві.

Мар’яна трималась за думку чому вона тут. Треба взяти, що він там пропонував. Але вона не встигла, бо її вже витягнули з машини.

— Швидше! Мара, це ж наше місце! Кістяний міст. Ти і я. І весь світ у наших ніг!

Лекс сміявся занадто голосно і все було занадто. Дівчину нудило, але її тягнула міцна худорлява рука. Всі спроби наповнити легені повітрям були марними — лише сморід машин. Нерівні сходи стесані мільйонами кроків самогубців, чиї життя лише додавали кісток в назву самого мосту. Скільки разів і вона думала тут залишитись після їх розмов.

А Лекс діставшись гори знайомим жестом заскочив на огорожу і став балансувати зі сторони в сторону.

— Знаєш, Маро, я сьогодні оце тебе побачив і подумав, що йду не туди. Ти на мене так поглянула, що я згадав ті наші студентські роки. Мені там було добре. А тобі?

— Ні, — дівчина підійшла до самого краю і дивилась на вогні зникаючих вдалечині машин.

— Ні?

— Ти нищив мене.

— Я рятував тебе від сірості. І ти знову прийшла за спасінням.

Це дійсно було занадто знайомим. Не вистачило лише одного елементу. Того, що вона хотіла зробити завжди.

— Я прийшла віддати борг.

Нерозуміючи блимнули очі вилинялого блакитного кольору, і коли хлопець змахнув руками намагаючись схопитись за повітря знову повіяло пральним порошком.

— Ти не робив чистим світ, а лише виїдав плями до кісток, — боляче закусивши губу Мар’яна дивилась, як навколо коханого до ненависті обличчя розтікалась блискуча калюжа.

Туман не проходив, але їй стало добре. Так добре, як не було ніколи до цього.

Скинула перуку, осмикнула спідницю закривши ноги.

Клацнула кнопкою диктофону і пішла до натовпу.

— Добрий вечір, я журналістка місцевої газети. Ви все бачили на власні очі?

 

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

16/05/24 23:12: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап