Чумний лікар

За останні тижні на вулицях з’явилося більше щурів. Все почалося з того, що один з робітників тутешньої крамниці забув зачинити двері в складське приміщення. За ніч вони зробили там хаос. Після того вони занадилися продиратися цілими групами всюди, де тільки зачують їжу. Тепер ними кишить ціле місто. Вони бігають зграями, не боячись людей.

***

В себе під домом знайшов сплетених хвостами десяток щурів, які ледве могли рухатись в кучі. Вони буквально перетворились на живу матерію. Причому це не поодиноке явище, тому що подібні скупчення щурів можна знайти майже на кожному кварталі. Деякі інші особини зносять до них рештки їжі. Через це в місті такі гнізда й називають щурячими королями.

Ці гризуни почали розмножуватися ще швидше, а наші запаси почали різко зменшуватись. Сумніваюся, що це приведе до чогось доброго. В будь-якому випадку я пішов по своїх справах. Дружина Генрі, власника лавки недалеко від мого дому, просила прийти й оглянути її чоловіка.

Коли я прийшов за викликом, то він жалівся на головний біль та запаморочення. Кінчики пальців в нього були синюшні, а мова не виразна, ніби говорив з набитим ротом цвяхів. Про такі симптоми в сукупності я ніколи не чув, тому пообіцяв проконсультуватися з колегами й пішов далі.

***

Коли я сьогодні повертався від свого пацієнта, то побачив, як одна зі зграй напала на малого хлопчика. Років 3 чи 4, напевно, загубився і забрів далеко від дому. Щурів спробували відігнати, але було уже пізно, шкіра була уже пошматована, а в деяких місцях виднілися навіть кістки. Він, звісно, не вижив. Боюсь, що скоро в голодному маячінні вони почнуть полювати й на інших людей.

Генрі стало гірше. Він блює кров’ю, часто непритомніє, тіло покрилося дрібним висипом і з’явилися пухлини на ногах. Він майже не їсть і не встає з ліжка. Через кола під очима нагадує живого мерця. Крім того, хворих стає все більше, але ні один лікар в окрузі не знає як цю хворобу лікувати, тому залишається лише експериментувати. Різні настоянки не сильно допомагають, тому я проводжу кровопускання, хоча і вони теж нічого не показали. Пухлини я припік гарячим залізним штирем, але через деякий час вони стали лише більшими.

***

На наступний день я ледве піднявся з ліжка. Одразу ж відчув запаморочення і біль в животі та зрозумів, що тепер і сам захворів і з цим потрібно швидко щось робити. Я єдиний лікар, який залишився в місті, тому я просто повинен знайти протидію і допомогти іншим хворим.

Має бути якась причина цій хворобі. І тільки я подумав, що вона якось пов'язана з цими бісовими щурами, як в кімнату вбіг один. За ним другий, третій, четвертий і так далі, вони вилазили на стіни, та стелю, заповняли кожну щілину, але підходити до мене не хотіли. Більшість з них були вимазані в якійсь густій багряній рідині, від них тхло гниллю.

Вони шматували одне одного. Зі стін стікала кров, зі стелі падали щурячі тельбухи. Я відчув жар по всьому тілу. Моя шкіра згнивала в мене на очах, її шматки просто стікали на землю. Всі мої артерії, вени, м’язи та сухожилля проглядалися крізь тонкий шар пліви, що залишився замість шкіри. Потрібно щось робити. Я вхопив запалену свічку зі столу й хотів вигнати непроханих гостей, але в той же самий момент вони всі притихли й звернули увагу на мене. Кімнату заполонила суцільна тиша. Я не витримав цього напруження:

— Що ви від мене хочете? Ви, демони, це ж ви принесли цю хворобу. Ви ж не прості щури, ви наділені розумом, хіба ні? Не удавайте, що не розумієте мене! Якщо вам потрібна моя смерть, то візьміть і вбийте мене вже!

— Помри, помри, помри!

Дивно, що я не помітив цього раніше. Навпроти мене палало гігантське вогнище. Вся кімната охопилася вогнем і вже не було ніякої можливості врятуватися. Вибачте, я не зміг з нею справитися. Я підвів тих, хто на мене сподівався, я підвів медицину.

— Зітлій, зітлій, зітлій!