Один із нас (присвячується Джону Карпентеру)

-       Всім стояти! - закричав Гудзь, вихопивши шаблю.

Четверо козаків в тісній кімнаті здивовано подивилися на нього.

-       Гудзь, друже, - сказав вусатий здоровань, - ти з глузду з’їхав?

-       Я двічі повторювати не буду! - вимовив Гудзь. - Я знаю, що один із вас не той, за кого себе видає.

В кімнаті пронісся незадоволений гул. Чоловіча компанія явно була не рада тому, що відбувається, порушуючи їхнє спокійне дозвілля.

-       Я знайшов людські рештки біля стайні. Серед нас перевертень. Він убив одного із нас та взяв його одяг і зовнішність. Я не зрозумів, чиє це було тіло. Від нього майже нічого не лишилося.

Чоловіки мовчки дивилися один на одного. Ніхто не сумнівався у словах Гудзя, адже їхній командир з такими речами не жартував.

-       Хто з вас виходив з хати протягом останньої години? - спитав Гудзь.

Рудий худорлявий парубок підняв руку.

-       Я виходив, - злякано сказав він. - Але, командире, присягаюся, я не перевертень… Я просто відлив біля паркану, я не ходив до стайні.

-       Ви всі чудово знаєте, що перевертень набагато розумніший за нас усіх. Якщо ми не виявимо його зараз, то за кілька днів від нашої компанії залишаться лише кістки.

Рудий хлопець вихопив меч.

-       Дідька лисого! Я не перевертень. Я вб’ю кожного, хто до мене наблизиться!

Інші чоловіки теж забряцали зброєю, направляючи її один на одного. Тісна кімната не дозволяла вільно рухатися, але кожен намагався стати спиною до стіни.

-       Спокійно! - вигукнув командир. - Так ми повбиваємо один одного швидше, ніж перевертень.

-       Як нам його вирахувати? - спитав здоровань.

-       В тому і проблема. Він виглядає як ми і чекає на влучний момент, щоб атакувати.

-       Так давайте просто зараз розбіжимося в різні сторони! - запропонував чоловік з сивим волоссям.

-       Залишивши перевертня живим? Він вбив нашого друга, взявши собі його мармизу, хоче нас вбити, а ми просто тікатимемо? Ніхто не вийде, поки ми не знайдемо перевертня... Я знаю, що ти, сволото, один із нас. Сьогодні ти помреш!

-       Гудзю… Мені треба до вітру… - винувато сказав здоровань.

-       Ніхто звідси не вийде!

-       То мені надзюряти просто під стіл?

-       Хочеш втекти? - спитав рудий парубок.

-       А давай я просто зараз тебе розрублю навпіл, і тоді ми всі зможемо піти. Це ж ти виходив посцяти перед тим, як Гудзь знайшов тіло.

Атмосфера ставала дедалі тривожнішою, гострі леза козаків були спрямовані один на одного. Здоровань зробив крок уперед та зненацька перекинув світильник. В кімнаті стало темно. Почулося шарудіння та крики.

-       Запаліть вогонь! Швидко! - закричав хтось з чоловіків.

Нарешті один з них намацав світильник та висік іскру з кресала, освітивши кімнату. Рудий хлопець лежав біля стіни з розсіченим горлом, з якого лилася кров.

-       Це не я! - закричав здоровань. - Я залишався на місці! Хто стояв біля рудого?

-       Я стояв, - відповів сивочолий, а з іншого боку Кривий.

-       Я його не чіпав! - замахав шаблею одноокий козак. - Я навіть з місця не зрушив.

-       То ж рудий не перевертень… - промовив Гудзь. - Але хтось його вбив. Покажіть шаблі!

Усі козаки подивилися на шаблі, але на жодній не було слідів крові.

-       Хто запалив світильник? - спитав Гудзь.

-       Я, - відповів Сивий.

-       Непевно у перевертня не було б часу, щоб вбити хлопця та запалити світильник. Та і темрява його цілком влаштовувала… Сивий, стань біля мене. Я гадаю, що ти людина.

Здоровань та Кривий подивились один на одного.

-       Якщо ви обоє люди, - сказав здоровань, - а я теж людина, то залишився лише Кривий!

З цими словами він накинувся на одноокого козака. Вони почали рубати шаблями один одного, не зважаючи на отримані поранення. Коли двоє чоловіків впали на залиту кров’ю підлогу, Гудзь різко махнув шаблею, відсікши голову Сивому. Кривий, лежачи на підлозі, з жахом подивився на командира.

-       Ти? - з останніх сил запитав він.

-       Я, - з посмішкою відповів Гудзь-перевертень. - Ви самі зробили за мене всю роботу, вбивши один одного.

Раптом піднявся здоровань та засадив лезо шаблі від шиї до грудей в тіло перевертня. Той несамовито захрипів та вибіг назовні в темряву, заливаючи землю кров’ю. Здоровань допоміг Кривому піднятися. Їхні рани були вже і не такими серйозними - кілька порізів та й годі.

-       Вставай, козаче, - сказав він. - Наше полювання тільки починається. А все ж таки не такий він і розумний. Він же сам питав “хто останній виходив з хати”. Якщо то був не рудий, то це він сам.


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Демони Катажини
Історія статусів

16/05/24 22:27: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:17: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап