Ти був простим та тихим хлопцем із тих, що зазвичай не користуються особливою популярністю. «Не повний треш, але чутка ньорд», як охарактеризувала подруга. «Підозріло мовчазний та серйозний, з такими зазвичай щось нечисто», як визначила мама. Та мені, як водиться, було все одно, хто та що каже: і сама ж-бо, зізнатися, далека від еталонів. Я була впевнена – ти з'явився в моєму житті неспроста та мусиш в ньому лишитися назавжди. І ми поринули в нудотну солодкість кохання.
Тепер навіть не згадаю точно, коли то було: колючі букети троянд, прохолодні нічні прогулянки, акуратне сплетіння пальців і розмови про почуття. Ти говорив, що готовий для мене все, і я наважилась повірити, що це не банальна й заяложеними сотнями закоханих язиків фраза.
– Я мрію мати очі. – гірко зізналась, не маючи змоги бачити, але знаючи, що він натомість дивиться на мене пильно і відчайдушно.
Очі – вікна душі, транслятори почуттів, очі – недоступний мені зв'язок із зовнішнім світом. Я мовчки стискала твої долоні – певно, заплакала б, якби могла – а ти тільки натужно й глибоко дихав.
– Я подарую їх тобі. – не повірила тоді, каюсь господу, не повірила, але все одно притислася до твоїх грудей, шукаючи сховку від страждань.
Ти перевершив усі очікування. Щоправда, коли отримала перший з твоїх подарунків, я проблювалася, варто було стиснути в пальцях гладке прохолодне желе людських очей. Ти казав, що вони сині – кольору неба, океану, глибини та невинності. Жаль, що я не здатна уявити собі це, проте мама казала, що в перші роки мого життя, до аварії, мої очі були саме сині. Це надихало.
Ополоснувши рота та глибоко подихавши, я знову брала очні яблука у долоні. Вдруге мені це сподобалось значно більше, тому опустивши їх у банку з приготованим тобою розчином, віддячила найпристраснішим сексом, що ми коли-небудь мали.
З кожним наступним разом я входила у смак. Це стало нашою маленькою таємницею, моєю нехитрою дівочою забаганкою. Я з нетерпінням чекала перше число кожного місяця, бо знаю, що ти нізащо не відступишся від обіцянки. І зараз, в день, коли нашим стосункам минув рік, я маю щастя поставити в ряд вже тринадцяту банку. Ти кажеш, що вони знову сині, але в цей раз — як дорогі сапфіри, як безтурботні волошки, як спокійна відданість й пристрасть. Зітхаю.
– У тебе дуже красиві очі, – промовляю, ніжно накриваючи кінчиками пальців твої повіки і відчуваючи їх нервове тремтіння.
– У тебе також, – хрипко смієшся і обводиш підборіддям півколо, вказуючи на полицю, де, як я знаю, вишикувалася в ряд моя особлива колекція.
– Ти дивишся на мене закоханими очима, правда? – шепочу, і всередині розквітає гарячими бруньками збудження.
Киваєш, і я міцніше стискаю твоє обличчя, нездатна опанувати себе. Я мушу дивитися на тебе такими ж.