Морфо

Вона була одержима нею, але кохання було не менше.

–      Сподіваюся, коли мине декілька років, ти пам’ятатимеш мене як гарний сон.

–      Я ніколи не забуду тебе, Єреміє.

Кров пирснула на обличчя дівчини та захляпала одяг. Краплі були настільки рідного тіла, що стирати їх не було бажання. Нехай стікають немов сльози уже мертвої Єремії. Вона попросила убити, звільнити її тіло від мучення та завдала цього болю мені. Тепер я мучитимуся пам’ятаючи її запах, голос і тіло. Я не зможу жити без неї. Але я робила усе життя так, як вона просила, аби лишень їй було добре. Моя кохана дівчинка. Така мила, чутлива, гарна, але уже трішки мертва. Вона просила позбутися тіла, якимось таким способом, щоб я не могла дивитися і згадувати її. Проте.. саме тут я і не послухаю. Нехай пробачить моя споріднена душа, я хоча б якимось способом зможу дивитися на неї.

У них було неймовірне кохання. Розуміння, поцілунки, довгі розмови вночі, ще поцілунки, розв’язання проблем разом, знаходження компромісу, знову поцілунки. Їхні взаємини були немов би чудом для обох. Але Єремії жилося гірше. Декілька років тому, подорожуючи разом вони зустріли чоловіка. Він хотів звабити дівчину, проте, коли та показала на кохану і відмовилася від розмов, він накинувся зі зброєю у руках та встромив їй в серце. Через хвилину зброї не було, вона розчинилася у тілі, немов так і повинно статися. Чоловік сміючись пішов геть, додавши прокльон: «Її плоть згниє заживо до наступної зими. Вона не зможе померти, але благатиме убити. Тіло її більше ніколи не буде вільним.»

Час пройшов, а стан коханої змінювався. Було боляче спостерігати, як та мучиться, жахаючі крики вночі розривали зсередини, це було жахливо.

« Я палаю всередині. Я хочу, аби мене спалили. Прошу убий.»

« Мені бракує повітря. Задуши мене до кінця.»

« Я пуста всередині. Встроми у моє тіло лезо ножа.»

–      Метелику, я не зможу тебе убити, зрозумій. Я не пробачу цього собі.

–      Ти зробиш мені краще, все буде гаразд.

–      Я не зможу жити без тебе.

–      Ти повинна.

Цієї ночі смерть мала статися, вона заспіває її пісню і навіть уб’є з коханням.


Уже мертве тіло було холодним, вона промила його від крові та одягла в інший одяг. Серце не билося, легені не здіймалися, не було жодного руху, панувала тиша. Зі спокоєм дівчина пішла до своєї комірки з нитками, вона обожнювала вишивати. А також співати під час процесу, це у них було спільним з коханою. Узявши блакитну канитель, чорну, а також білу, панянка замислилась як вона це зробить. Приспускаючи одяг, котрий заважав, заселила блакитну нить в вушко голки та почала творити. На думці було відтворити Морфіду – улюблений метелик Єремії.

Проходячи через верхні шари шкіри, голка ушкоджує дрібні кровоносні судини через що тіло трішки кровоточить. Серце уже перестало качати кров, тому кровотеча значно зменшується. Коли уже нитка йде через тканини, вона дає додаткове подразнення. Дівчина продовжує вишивати тіло, а воно поступово перестає кровоточити. В цей час вона згадує слова нової пісні коханої:

«Кров’ю наливай, мене ти пам’ятай.

Серце тут твоє, зупиниться нехай.

Мороку не бійсь, я поруч, озирнись.

Нічого, що тут кров, моя буде любов...»

Закінчивши своє творіння, вона залишає її у кімнаті, де раніше вони спали й кохали один одного. Тепер дівчина одна, а її метелик уже ніколи не посміхнеться. Тепер вона одна з тих, хто є в ентомологічній колекції. Одна з найкращих, і найулюбленіших.

                                                       «Я ніколи не забуду тебе, Єреміє.»

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Гончі Раміреза
Історія статусів

16/05/24 22:40: Не відповідає правилам • Прийом оповідань
16/05/24 23:17: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап