Радониця

Дітей на гробках хвилює лиш одне – цукерки. Могли навіть змагання влаштувати – хто більше назбирає. Одні гребли все підряд, а інші ходили, мов ті шпигуни та видивлялися найкращі ласощі.

От і зараз зграйка галасливих дітлахів враз змели залишені кимось цукерки, мов ті весняні голодні горобці хлібні крихти, і не зупиняючись побігли далі. Затрималася лиш одна маленька дівчинка, глянула великими сумними очима і схилила на бік голову. Я загріб рукою з дна пакета цукерки і насипав в маленькі долоньки. Дівчинка кинула блискучі ласощі в вишивану торбинку і пташкою пурхнула за іншими.  Я глянув їй у слід і погляд мій зачепився за покручені сухі гілки дерев, по яких зеленими зміями вилися паростки хмелю. Пекуча кропива та жовтий чистотіл затуляли від усіх могили під сухими деревами, зберігаючи їх спокій. Тільки мені здавалося, що рослини захищають більше живих людей від небіжчиків, а ніяк не навпаки. Ніхто не приходив прибирати ті зарості – родичів не залишилось, а всі інші обходили занедбане поховання стороною. Говорили, що поруч із ним, далі в гущавину, знаходиться двір Господині Кладовища і живим туди вхід заборонений. Страшною потворою, що жере неслухняних дітлахів, нас лякали, якщо ми не слухались.

Я знав сім’ю, яка була похована там - жили по сусідству - бабця, сімейна пара і їх син. Ми товаришували, але близькими друзями не були. Віталій був задавакуватим, самовдоволеним павичем, котрий чхав на всі заборони і забобони, бо тато все міг владнати. По цвинтарю він ходив розпустивши хвіст і випнувши груди. Одна старенька запропонувала йому смаколики, але він згріб в пухкі долоні дарунки й пожбурив їх у гущавину. Один я це бачив, бо був майже поруч із ними. Тому лиш один я знав причину того, що з ним сталося.

Того ж вечора хлопчик зник. Шукали його довго та ретельно. Батько, попри те що був затятим атеїстом, ходив по бабках та в церкві свічки ставив. Не допомогло. Знайшли його розірваного та пошматованого якраз поблизу того місця, де знаходиться двір Господині. Першим загинув хлопчик, потім не витримало серце бабусі, а за нею і батьки пішли у засвіти.

На перший повний місяць після трагедії, Віталій прийшов до мене і викликав на вулицю, посидіти на лавці, порозмовляти. Говорив, звісно ж, він один. Розмазуючи по обличчю бруд і сльози він розповідав про холод і черв’яків, про жуків та землерийок, про багатоніжок і мурах. Інколи його підвертало і він блював землею з білими червами. Жалівся, що тепер куштує лише зіпсовані цукерки…

Вранці батьки пояснили, що це був сон.

Але через місяць він прийшов знову. Постукав у шибку, а коли я не відреагував, прочинив вікно, і сплюнувши кров на підлогу, прошепотів, що забере моїх батьків, якщо я його не вислухаю.

Трішки поскигливши про своє минуле життя, Віталій обтер кров навколо губ і розповів, що вже може ловити щурів, котів і дрібних собак. Він почухав голову, виловив маленького жучка і кинув його до рота. Захрумтів, прикривши від задоволення очі. Смакота. Життя у нього ставало все ліпше і ліпше…

Ранком батьки відвезли мене до лікарні, а до наступної повні ми переїхали всією сім’єю в інше місто.

І я б більше ніколи не повертався сюди, коли б мамі не наснився жахливий сон, в якому всі пам’ятники наших рідних були потрощені, могили розриті, а рештки небіжчиків розкидані навкруг. Тому вона дуже мене попрохала, майже закляла, щоби я з’їздив на гробки.

І ось я тут. Відпросився з роботи і встиг приїхати в другій половині дня, коли на цвинтарі вже майже не було нікого, тільки поодинокі відвідувачі та галасливі дітлахи, що збирали врожай.

Скоро вечір - пора збиратися в дорогу.

 Я звівся на рівні, як раптом  побачив його.

Віталій йшов стежкою не зводячи з мене погляду. Він з’являвся в густих тінях дерев і зникав на сонячних променях західного сонця. Позад нього дрижало повітря, наче над розпеченою літньою дорогою за ним пливли привиди. І чим ближче він підходив, тим прохолодніше ставало від його очей і посмішки.

Йде собі десятирічний шмаркач, а ти тремтиш наче облізлий кіт-приблуда в очікуванні неминучої зустрічі.

 Хто він зараз у дворі Господині Кладовища? Що він може? І, головне питання, кого він полюбляє і може з’їсти?

Заходило вечірнє сонце на Радоницю …

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Родина Менсона
Історія статусів

16/05/24 22:03: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап