Зворотній відлік

«Порахую до сотні, а потім встану»

100

«Як не хочеться прокидатися. Щось робити. Для чого? Не хочу. Не буду.»

95

«Скільки спав, нікого не чіпав. А тепер кожному щось треба. І живим, і мертвим. Всім я потрібен. Але я не хочу»

86

«Навіть крізь сон я чую тупіт. Вони вже вийшли зі стайні. Їх ланцюги зламані. Хтось вирішив що час настав? То був Він? Якщо так, то в мене немає варіантів.»

79

«Але я не хочу. Після декількох спроб. Звичайно невдалих, Він все ще хоче досягти цілі. Ех. Перші рази було цікаво. Навіть занадто, кров грала, кипіла. Прям як в тих казанах. Що ставили на високих пагорбах.»

60

«Голоси гучнішають. Вони звуть мене на сцену. Ну, по іншому й бути не може. Я – зірка. Я – головний персонаж цього дійства.»

40

«Все. Чекаю на пробудження з нетерпінням. Згадав минуле. Ті натовпи, що скаженіли при моїй появі. Цього разу все вдасться, я це відчуваю. Якщо інші також прийдуть, ми запалимо цю сцену.»

29

«Спочатку потрібно повечеряти. Покличу друзів. Дванадцять? Ні. Краще тринадцять, а то Він засмутиться. З’їмо хліба, вип’ємо вина, поговоримо. Головне, щоб ніхто не знімав. А то будуть потім цей знімок всюди показувати. Не хочу. Ще скажуть плагіат.»

13

«Цікаво, а де буде зустріч? Вони мене перевезли, але куди. Сподіваюсь це не пустельна долина. Сухий вітер шкодить шкірі. А пісок потім з ніг не вичистити. Хай це буде Європа. Колись ми добре тут погуляли. Всім кого запрошував на вечірку ставив чорні відмітки на тілі. Чого їм це не сподобалось? Тусовка була знатна»

7

«Відчуваю подих вітерця. Свіжий, не те що в цій коробці. Ось-ось відкрию очі. Тупіт, крики захвату. Все лиш посилюється.»

3

«А ось і я! Так і скажу. Все. Фразу вибрав, залишилось лиш позу. Може розвести руки в боки і голову набік? Так. Авторських прав на неї, поки ніхто не отримав. Час настав. Секунди підходять до кінця. А чи перевели ті розумники свого годинника? Якщо ні, то саме час.»

Сонце зійшло на заході. Після тисяч землетрусів з надр землі вирвалися сотні вогняних жеребців, що своїми копитами розтоптали пів світу. А інша частина розділилась. Єретики та ідолопоклонники зібралися на руїнах Вавилону. На величезній сцені, посеред цього дикого та повного безуму натовпу, що вже впав у масовий екстаз, стояла кам’яна труна. Всі погляди направлені лише на неї чекали, чекали хоча б найменшого поруху.

А у Ватикані та багатьох інших містах світу, що ще вціліли, народ молився. Просив допомоги у Всевишнього, щоб Той відвернув лихо від всіх.

1

«Ну все. Я прокинувся!»

 Кам’яна плита труни відсунулась. Натовп замовк в очікуванні. Перед ними повстала фігура триметрового зросту, якщо враховувати величезні, загнуті роги. Цокаючи копитами по сцені, вона виступила вперед.

–     Все ж таки не Європа. – розчаровано зітхнула істота.

–     Але це не біда! Ну що ж, мої любі шанувальники!

Воно злорадно вишкірило ікла. Світ тонув у вогні.

–     Цей день настав. З вами Дитя всіє зла і ми розпочинаємо Армагедон!