Я завжди казав - не тягни роботу додому. Розмежування праці та відпочинку - єдиний спосіб не втратити клепку в час цілодобового доступу одне до одного.
Визнаю, мені легко казати, адже патологоанатом не може взяти тіло додому на допрацювання. Щовечора я щільно зачиняв двері моргу і вже через пів години єдине, що мене турбувало - що б це приготувати на вечерю.
Втім, іноді робота може увірватися до твого дому непроханим гостем.
Іноді робота, акуратно розрізана по стернальній лінії, може вибити двері холодильника, не соромлячися потрапити у поле зору камер відеоспостереження та покинути територію моргу на своїх двох.
Роботі не заважає відсутність частини мозку, печінки, не заважає розкритий перикард та перфорований кишечник. Робота, з якої стікають краплі води, поспіхом змитої крові та шлункового вмісту, може пройти сорок два кілометри, що лежать між моргом судово-медичного бюро та твоїм домом, за дванадцять хвилин.
Робота, покрита трупними плямами та передсмертними порізами, може постукати у твої двері та терпляче, навіть ввічливо, чекати, поки твоя дружина не відчинить двері. Розписана невідомою тобі мовою робота може відкинути твою кохану, ніби пір'їнку, убік та попрямувати прямо до дверей ванної кімнати, в якій ти приймаєш вечірній душ.
Лише тоді, коли ти почуєш такий звичний для тебе запах смерті, ти зрозумієш - не варто було цупити криваво-червоний рубін, знайдений в глотці трупа, привезеного з місця ритуального вбивства.
І лише тоді ти нарешті зрозумієш, що професійне вигорання - не найгірше, що може трапитися з тим, хто не залишає роботу за межами дому.