Мене спровокували!

Я не можу більше про це мовчати. Думки про те, що я скоїв із тією дівчиною зжирають мене з середини. Але чорт, вона сама мене спровокувала! Ця коротка спідниця, це взуття на високій платформі, що робило її сантиметрів на десять вищою і, як я думав, старшою… Ця її маленька футболка, що навіть пупка їй не закривала, цей макіяж, пірсинг, волосся та його колір… Усе це мене і спровокувало, блять!

  Чому мене ніхто не розуміє? Я не зробив нічого поганого. Ну, майже. Але ж це вона спровокувала. Це все вона. Це вона винна у тому, що сталося, не я, зрозумійте ж.

  Спочатку вона з'явилася у такому провокуючому одязі. Прийшла б вона у чомусь більш скромному та без макіяжу, я б ніколи і не глянув на неї. Клянусь, ніколи! Просто, зрозумійте, я завжди був спокійним, мирним, нікому не бажав зла і, тим паче, не вчиняв його. Але тут я не знаю, що на мене найшло. Вона була такою сексуальною, здавалося, немов своїм виглядом вона так і кричала, аби я підійшов та взяв її. От, провокація, невже цього ніхто крім мене не розуміє?

  А далі все немов у тумані. Ми починаємо говорити, я купляю їй на барі текілу, ми йдемо з клубу, підходячи до мого дому починаємо цілуватися, ледь-ледь підіймаємося на третій поверх, через збудження я лише з четвертого разу зумів вставити ключ в замок, залітаємо у квартиру, вона падає на ліжко, я знімаю з неї її одяг, вона продовжує мене цілувати, але опускаючись все нижче та нижче… І от, коли все закінчилося вона почала плакати. Просто раптово ридає і каже, що батьки вб'ють її, якщо дізнаються. Каже що їй чотирнадцять, каже що не мусила цього робити, каже що все це було помилкою. Я її майже не слухаю, а в один момент хапаю і починаю душити. Кричу, що не винен, кричу, що це вона мене спровокувала на секс, що вона сама більше хотіла і що я не знав її вік. Вона б'є мене руками, намагається вкусити, але я сильніший. І я знову збуджуюся, я не можу стримати себе. Вона щось намагається кричати, пручається, але її сил зовсім мало.

  Я душу і трахаю її.

  Вона вже не опирається, лише плаче.

  Я продовжую душити і трахати.

  А коли кінчаю, то бачу, що вона не дихає.

  Якби вона мені ще тоді у клубі сказала про свій вік, то нічого не було б, клянуся! Якби прийшла у чомусь менш відвертому, якби змила макіяж та дістала б те їбане кільце з носа, то лишилася б живою. Усі мої проблеми завжди були через жінок. Кляті жінки, через них лише нещастя!

  Усе моє життя було зіпсоване через них. Матір пиздила, як малим був, однокласниці насміхалися, страшні та старі вчительки принижували, на бюджет в університет я не вступив тільки через їбануту жінку, відрахували через сварку з деканшою, переслідують та шукають, бо трахнув і випадково задушив неповнолітню. Чому вони завжди псували мені життя? Чому саме мені? Я ж ніколи нічого поганого і не робив. Майже.

  Її тіло досі лежить у мене, вже третій чи четвертий день, надто вже вона гарнюня, аби десь його закопувати чи згодовувати псам. Копи по всьому місту шукають цю малу, лазять по кожним кущам, перевіряють кожного потенційного педофіла. Але ж я не педофіл, та і не ґвалтівник. Вона мене звабила, вона мені збрехала, вона винна у своїй смерті. Я гарна людина, чи не так? Просто дещо сталося не через мою провину і моє життя зараз у пизді.

  Нічого, якщо або коли знайдуть тіло, то мене всі повинні зрозуміти, це ж дорослі люди. Я їм все поясню. Переконаний, що у когось із копів у житті теж була подібна ситуація, всі ми люди, всі помиляються. Мене зрозуміють, пробачать та відпустять на волю. Я більше ніколи не піду у клуб, а якщо піду то не знайомитимуся із тими дівчатами, що провокативно одягнені, а якщо і познайомлюся, то буду питати вік одразу і проситиму паспорт, а як не спитаю і не попрошу, то не поведу додому, не трахну і не задушу випадково. А це ж дійсно була випадковість, непорозуміння.

  Вибачте мене, будь ласка.

  Я не погана людина.

  Просто помилився.