noclip

Дитинство мого покоління минуло всередині тисяч не схожих одне на одного світів. Замість дерев, квітів і тварин ми цікавились виключно тим, що існувало у безмежному просторі незліченних пікселів. То були чудові, незвідані горизонти доінтернетних часів, коли магія незвіданого породила неймовірну кількість легенд ігрового світу. Але той час минув, забравши з собою майже всю магію таємниць. Інтернет розвіяв міфи, друзі виросли і я сам вже думав, що всі загадки давно зникли, але нещодавно я знайшов свого роду святий грааль свого дитинства.

Кожен з мого покоління хоча би раз чув про “noclip” - популярний пароль, який дозволяв обманути фізику та вийти за межі мап, текстур та видимих правил гри. Багато розповідей ходило про те, що можна знайти за тими горизонтами, але жодних підтверджень.

В одному з старих діалогів на давно закинутих гілках форумів форчану знайшов дивну схему. Автор писав, що у випадку встановлення певної послідовності ігор на жорсткий диск з системою Windows XP SP2, при його приєднанні до системного блоку з характеристиками P3-1.2 GHz, 384 RAM, 64 Video, створенні серії пустих папок з певними назвами, можливо отримати ярлик на робочому столі. Якась фішка, якої неповинно було існувати, але яку створив один безіменний другорядний програміст який брав участь у розробці всього цього софту і лишив у коді кожної програми практично непомітні шматочки, які самі по собі були нічим, але при об’єднанні утворювали цілісне “Пасхальне яйце” у вигляді міста, яке існувало на межі встановлених ігор та об’єднувало їх усіх. Враховуючи, що це місто існувало поза текстурами на перехресті ігрових світів, автор посту називав його на честь паролю “noclip”.

 

Прочитавши цю схему, я був впевнений у тому, що це банальна вигадка, але мене захопила можливість поринути в дитинство, знову відчути себе першопрохідцем того старого світу. Тож я почав підготовку. Стареньку систему Windows XP SP2 знайти було важко. Такі старі версії збереглися лише на банківських терміналах і медичних апаратах. Довелося трохи порушити закон, але я був одержимий. В пошуках деталей системника облазив всю Почайну, необхідне лежало там десятиліттями за смішну ціну, немов чекаючи на мене.

 

П’ятниця, взяв відпустку, закупився снеками з енергетиками, приготувався якщо не побачити чарівне місто за горизонтами пікселів то принаймні насолодитися нетліючою класикою нульових.          Нарешті встановивши всю послідовність і створивши необхідні папки в системі, побачив на робочому столі ярлик з назвою “noclip”. Подиву не було межі. Невже і дійсно у коді є незнана таємниця із дитинства? Забувши про реальність, двічі клікнув на іконку. Екран комп’ютера став темним і за хвилину мого персонажа викинуло на шаблонну вуличку з однотипними сірими будівлями, вкритими нічним мороком. Десь там вдалині виднілися вогні різних місць з ігор дитинства, але я не чув їхніх веселощів, лише заспокійливий ембіент, у якому неодразу згадав мотиви, подібні до старенької РПГ про вампірів, які чув на ютубі у відео з невикористаним у грі контентом: “Get Comfy: City Ambience Night”.

 

         Місто було абсолютно одноманітним, я не знав куди йти і чи є у мене якісь завдання, тому попрямував досліджувати світ за очі. Минуло хвилин десять безцільного блукання сірими коридорам бетонних будівель. Я не знайшов там нічого, але темрява і музика манили пройти глибше, заважали вимкнути гру, хоч я не бачив сенсу лишатися. Відчуття були, немов у теплій ванні в холодний день і хай як би не набридло, вилазити не хотілося. Навпаки хотілося загорнутися в цю атмосферу, розтанути в ній і заснути. Раптом, на одній з вулиць я побачив якогось NPC. Персонаж мав контури чорної фігури без жодних текстур. Він стояв нерухомо, однак щойно я зосередив на ньому свій погляд, його тіло засяяло сліпучими синім та червоним. Кольори замерехтіли з такою силою, що в голові запаморочилось. Я виблював, але навіть не помітив бридкого смаку, адже очі схопила судома, немов кожна вена на них стала голодним черв'яком із гострими зубами. Дивитись на кольори було неможливо, але навіть закривши очі я бачив їх крізь повіки. Вони мерехтіли в голові і від самої думки ставало боляче.

Вимкнувши монітор я вирішив пройтися. Свіже повітря повертало до тями. За пару хвилин я нарешті став здатний помітити, що всі будівлі довкола це шаблонні бетонні коробки з пікселів і попереду, у темряві провулків сяють червоні й сині вогники.


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Інтерни Шипмана
Історія статусів

16/05/24 22:19: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап