Вибір

Ляп. Ляп. Ляп.

Липкі кроки відлунюють у вухах. Позаду залишаються мокрі плями крові. Вони переслідують мене, мов примари з минулого. Сліди на асфальті — рани гнилого нутра.

Хочу забути, хочу забутись, але голод жене у спину. Штовхає на поповнення списку жертв. Чому? Як я стала цим?

Байдуже. Аромат надто спокусливий.

Ляп. Ляп. Ляп.

Воно вже близько. Ще трохи і я звільню тебе від цих страждань. Допоможу потрапити туди, де тобі й місце. Не знаю, що з тобою буде далі. Чи приймають у рай скалічені душі вбивць. Чи приймуть після всього, що я зробив мою душу. Марно сподіватись, лише прошу прийняти опісля мою покуту, щоб викупити місце на небі для тебе. Я ж омиюсь твоїми гріхами, що ти творила не з власної волі, і буде, що буде.

Руки тремтять, сльози вкривають обличчя, застрягають між зморшок, у горлі грудка від розпуки. Не можу дивитись на те, чим ти стала. Прекрасне юне тіло перетворилось на це! Гнилий труп, у якому досі жевріє життя. Пробач, донечко.

Це я винен. Я!

Тоді твоє воскресіння здавалось єдиним виходом. Зараз розумію, що прирік тебе на вічне страждання. Привів у цей світ не янгола, яким ти була за життя, а безжальну істоту, що живиться кров’ю та плоттю людей. Розриває гострими іклами м’язи та трощить руками кістки.

Клац — лінія обірвалась. Тріск — зламалась чиясь доля.

Скільки я бачив це на власні очі. Скільки разів закопував недоїдені тобою рештки та рвав на собі волосся від безсилля. Тобі я не потрібен. Слуга хазяїна не кусає. Допоки живу я, існуєш ти та навпаки.

Проклинаю ту книгу, ритуал, весь несправедливий світ!

Ти не мала загинути у тій автокатастрофі. Не мала, але померла. П’яний водій уже поплатився за це. Ти сама знайшла його, стала справедливою карою для нього, а він став твоїм першим. На жаль, не останнім. Доню, якщо ти всередині, покайся як прийде мить звільнення. Можливо, Бог спасе тебе. Мама чекає зустрічі з тобою. Давно чекає. З першого дня твого життя й останнього свого.

Здалось, чи дійсно загорівся вогник у твоїх очах? Ні, це лише обнадійливе марево. Вони у тебе досі порожні та холодні, як безодня у нічному небі над нами. Тільки ти та я. Цією дорогою мало хто їздить. Дикий шлях між аркою лісу. Ліворуч — життя, праворуч — смерть. Тут все і закінчиться.

Ти хочеш щось мені сказати. Відчуваю твій трупний віддих. Моя дівчинка зголодніла. Не хвилюйся, ще не довго залишилось. Знаю, я апетитно пахну. Надто апетитно. Настільки п’янкий аромат, що перекриває наш зв’язок. Я старався для тебе.

Пробач, знову перекладаю на тебе всі справи. Ти в мене така доросла. Я не зміг, тож зроби останню послугу старому.

Хай свіжа донорська кров, у якій я вимазаний з голови до п’ят, не пропаде даром. Поласуй мною, як тим тортом, що я колись спік тобі на день народження. Сьогодні ж тобі мало виповнитись вісімнадцять.

Так, обійми мене. Сильніше. Стискай мої плечі, вдихай жаску спокусу рідкого багрянцю на моєму тілі. Не думай, скуштуй і припини наші страждання. Іскри розуміння у твоїх очах:

— Пробач, доню.

Клац. Тріск. Клац.

Я нарешті дісталася цілі. Кричу, зачинена у гнилій плоті цього чудовиська, та воно мене не чує. Продовжує іклами рвати мого батька. Цупкі м’язові волокна старечого тіла легко відриваються від кісток. Нутро наповнюється життєдайним струмком, що сочиться з його ран та збагачується м’якою оболонкою його душі.

Пробач, тату! Таточку, пробач!

Вмиваюся слізьми, а воно його кров’ю. Він не кричить. Мужньо терпить та дивиться у вічі смерті. Шматок за шматком. Здається, ця трапеза ніколи не закінчиться. Перед очима лише його усміхнене обличчя та шепіт:

— Пробач.

Раптом шлунок скручує жахливим спазмом. Падаю на землю. Щось роздирає мене зсередини. Тіло горить — душа палає. Опираюсь на руки. Кашляю. Намагаюсь позбутися харчу. Стогну, звиваюся на асфальті, гарчу та видираю свої нутрощі кігтями.

Пізно. Розжарена плоть дотліває поряд із рештками найріднішої людини. Довкола нас танцюють біси, поблискуючи іскрами очей.

— Ні! Не забирайте його!

Їм наплювати на мої волання. Гострі кігті вп’ялися у його душу та почали затягувати у чорну вирву пекла. Він досі усміхається. Рвуся до нього, але нечисть мене відштовхує.

— Тату! Не йди!

— Ти прекрасна, доню. Мамі передавай привіт. Тебе там чекають, янголе.