Я твій друг

      - Лікарю, він і зараз тут...

         Пацієнтом виявився чоловік років тридцяти на ім'я Андрій. Стверджує, що з дитинства бачить якогось дивного чоловіка, якого не бачать інші.

         - І що він робить?

         - Стоїть. За Вашою спиною.

         - Просто стоїть?

         - Посміхається, - пацієнт відвів погляд.

         Лікар озирнувся, але нікого не побачив.

         - Розкажіть, коли вперше Ви побачили цього чоловіка?

         - Десь о п’ять років я грався на майданчику з другом Тьомою. Хлопець піднявся на гірку, але в якийсь момент він переклонився через огорожу та впав на землю. Усі почали кричати, бігати. Я лише згодом дізнався, що він тоді помер. Але я добре пам’ятаю, що неподалік стояв чоловік в чорному одягу та посміхався. Він дивився просто на мене.

         Лікар зробив кілька записів у свій блокнот.

         - Далі, - зітхнув Андрій. - Я сидів один вдома та грався іграшками, коли з шафи посеред моєї кімнати вийшов цей чоловік в чорному одягу. Та він посміхався… Боже, як я тоді злякався, а він заговорив! Ті слова давалися йому непросто. Він вичавлював їх з себе, тягнув голосні, хрипів. Сказав “я твій друг”. Але в цей час повернулася бабуся, я озирнувся, а незнайомець зник. Я все розповів бабусі, але вона мені не повірила. Проте він знову приходив, дивився на мене та посміхався…

         Андрій підняв погляд на лікаря.

         - Згодом він з'являвся все менше, а під час навчання в інституті я взагалі перестав його бачити. Навіть повірив, що то дійсно була моя дитяча фантазія, але до моменту, як помер мій друг по гуртожитку Денис. Він курив на прольоті пожежних сходів та випадково впав униз. Переклонився через перила, не втримав рівновагу та впав з шостого поверху. Уночі я лежав у кімнаті один, але ніяк не міг заснути через пережите. Раптом я побачив якийсь рух в темряві і зрозумів - незнайомець знов тут. Світло через вікно трохи освітило його фігуру, яка зовсім не змінилася за ці роки, та моторошну посмішку. “Я твій друг” - прохрипів він…

         Лікар хотів щось запитати, але Андрій продовжив розповідь.

         - Я навчався на біологічному і дізнався що таке мімікрія. Знаєте, що це? Незнайомець хоче здаватися людиною, але не є нею. Ніби ти намагаєшся намалювати слона, ненадовго побачивши його вперше. Основні риси ти намалюєш, але він вийде карикатурним - надто маленькі вуха, короткий хобот, гострі зуби… Ось і незнайомець намагається видавати себе за людину, але не може її нормально скопіювати. Довгі руки, неправильні риси обличчя, важкі для вимови звуки… І він посміхається, бо десь підгледів це, але не вміє це робити. Він говорить лише одну фразу та не відповідає. Останнім часом я бачу його постійно... він ходить поруч і вдень, і вночі... Лікарю, я не вважаю себе хворим, але якщо Ви допоможете мені позбутися його, я готовий лікуватися. Я не знаю, хто він - демон, привид, прибулець або взагалі щось нечуване…

         - Андрію, я пропишу Вам ліки. Прийдете до мене на повторний прийом, і ми скоригуємо лікування в залежності від того, як будете себе почувати. Тримайте рецепт, а через два тижні чекаю Вас знову. Все буде добре.

         Лікар потис руку пацієнту та проводив його поглядом, коли той виходив з кабінету. “Андрій отримав психологічну травму, коли побачив у дитинстві смерть товариша, а потім ці спогади та відчуття повернулися через смерть друга” - подумав він. Після цього лікар подивився на годинник в очікуванні наступного пацієнта.

         Але у призначений час Андрій не прийшов, а телефон був вимкнений. Лікар вирішив зробити перерву і трохи відпочити - він налив собі каву та почав листати стрічку новин. Раптом серед новин його погляд зупинився на повідомленні: “Чоловік випав з вікна, ймовірно мало місце самогубство”, а з екрана дивилося обличчя Андрія. Там була лише загальна інформація, що Андрій жив один, двері замкнені зсередини, відчинене вікно та його мертве тіло унизу.

         - Як же так… - похмуро сказав лікар сам до себе. - Чому? Він же хотів одужати і не мав суїцидальних думок…

         Проте лікар був змушений відволіктися від цих роздумів, коли прийшов наступний пацієнт, а за ним ще один. Приймальний день закінчився. Лікар відкрив вікно та дістав сигарету, дивлячись на темне вечірнє місто. Зазвичай він ніколи не палив в кабінеті, але цього разу відчуття пустоти та суму заповнило його. Несподівано позаду почулися якісь тихі кроки.

         - Я твій друххх, - роздався хриплий голос.