Чорні руки смерті


Нещаслива половина першої декади травня принесла мертве небо,в якому неможливо було розгледіти жодної надії на освітлення пригнічуючої атмосфери лучами сонця.Принесла мертве життя в очах бабусі,яка сиділа на каменистій землі змішаною з брудом,тримаючи в зморщених втомлених руках ослаблений ланцюг від її нового маленького друга.Цуценя ,яке мало б обороняти дім і свою хазяйку,не було у змозі захистити хоча б своє крихітне тільце від неспокійних душ.

Перейнятій відчаєм жінці здавалось,що вона просидить біля серця,що не бʼється вічність,бо саме стільки потрібно,щоб знов зігріти крижане тіло малечі.Аж раптом почала лютувати злива,омиваючи гіркий сум повсюди.Краплі ,які стікали по обличчю бабусі могли б злитись з її сльозами,якби вони були в неї.Через безсилля,не залишивше жодної емоції в собі,сльози вже давно полили зівʼялі квіти,наче б вони допомогли.

-«Янголи плачуть» прошепотіла вона, зіткнувшись поглядом з чорними хмарами.

Для поховання цуценя зараз не було потрібних умов,тому вона просто огорнула його у свою хустинку просочену сльозами та жахом,ледве встала з мокрої землі і пішла до хати.Втома була настільки сильною,жінку так хилило до сну ,наче сама земля хотіла затягнути її і залишити в собі на вічний покій.Бабуся,навіть не вмившись,лягла у ліжко і відразу ж потонула в холодних обіймах постелі.Разом з нею спочивало і цуценя.Сон миттю охопив бабусю,вирвав її з похмурої реальності і дав можливість забутися.Хоча деякі звуки намагались пробратись до її вух і порушити спокій.

 Від розбитих,бентежних і пустих душ нікуди було сховатися.Жодне місце у цьому світі не було безпечне.Вони завжди знаходили сили пробратися під шкіру людини,переплестися з мʼязовими тканинами,пронизати кістки сторіччями мук і нахабно відібрати реальну душу.Познущавшись і навіть не полакомившись нутрощами людини,вони пережовували їх і випльовували,остаточно розтоптавши в кінці.Проте натомість вони залишали людям памʼять страждань навіки.Така була ціна несправедливості.Стервʼятники і гієни ще не бачили такої жорстокості.

Бабуся чітко знала,що саме пусті душі темної ночі пробираються в її дім,саме вони безжалісно грабують чуже набуте десятиріччями, кровʼю і потом майно.На тій землі ,де ступила нога жадаючих крові,життя завмирало,квіти вже не видихали свіже повітря,птахи наче були створені для ґрунту ,а не неба;від тварин залишалась одна тільки назва.Земля перетворювалася на попіл.Всі прикмети вказували на те,що саме ці кати приклали чорну руку смерті до цуценя.

І неспокійним душам убивць ніколи не було достатньо.Це повторювалось день за днем.Замкнуте коло до неможливості стискало грудну клітину і переламувало всі кістки і органи,якщо вони ще залишилися  у їхніх власників.

На цей раз бабусі пощастило,її не торкнулися руки смерті.Хоча чи є спостерігання однією за іншою втрат та постійні страждання-щастям?

Від наступного дня,такого ж смутного дня, не можна було щось очікувати.Вчора була остання крапля.Темні і без того очі опустилися разом з руками.Сьогодні жінка назавжди залишиться без частини своєї душі-вона передасть пухнасту малечу мокрій холодній землі,щоб та поглотила тіло і без сперечань віддала його на пожирання хробакам.

Бабуся вирішила приготувати останній сніданок цуценяті-пиріг.Хоч малюк і належав всього тиждень цьому дому,але вже мав свою улюблену страву.Якби він був живий сьогодні,він знов з радістю зʼїв би це.Жінка пішла на кухню залишивши,укутане в ту ж саму хустинку, цуценя на самоті.Всі її дії були нечіткі та важкі,і справді ,бо вона ледве трималась на ногах.Наче сну і не було.Спокою ніколи не було.Поставивши миску на виживший зі свого часу деревʼяний стіл,бабуся почала шукати потрібні інгредієнти.Для неї готування їжі було особливим ритуалом,і навіть зараз вона не могла пропустити жодної складової пиріга.Вона прекрасно розуміла,що цуценя не полакомиться сьогодні стравою,але такі були правила.Тому через декілька моментів пальці,які видавали вік жінки,тремтячи перебирали прянощі.Вона шукала ванільний цукор ,який завжди добавляла в пиріг для цуценя.Бабуся впала в ступор,коли знайшла ту саму спецію.Мурашки пробігли по її спині, холодний піт виступив на лобі, раптом руки стали важити кілька тонн,а у грудях з'явився різкий біль, ніби хтось ламає клітку;всередині утворилася чорна діра, яка висмоктала все, що було в бабусі.Замість ванільного цукру,кілька днів тому, вона додала порошок для прочищення труб.

В силу свого віку,жінка мала поганий зір ,а також була безвідповідальна і рідко одягала окуляри.Тому вона не помітила своєї помилки.

Цуценя так і залишилось навіки спочивати в хустинці у ліжку,чекаючи на своє розкладання.Бо жінка не дозволила собі більше чіпати його тіло.Бо цього разу чорні руки смерті були в неї.



Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Родина Менсона
Історія статусів

16/05/24 22:40: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап