Прекрасна біографія

Віта не думала, що подружиться з Вірою Іванівною, в якої знімала кімнату. Але вони вже багато місяців сідали разом увечері, і це якось допомагало витримувати реальність. Вино, що його підливала Віра Іванівна, допомагало теж.

За вином говорили про всяке. Віра Іванівна часто згадувала минуле, але й розпитувала багато. Їй усе було цікаво: де Віта жила, де вчилася, де народилася, де виросла.

— Річище Кальміусу, сонячне Закарпаття, бурштинова Волинь…, — Віра Іванівна примружила очі, як кішка. — Прекрасна біографія. А я все життя тут, в Одесі. Мандрую так, у кріслі, як Паганель з тієї книжки.

Вона відпила ще вина:

— Який чудовий букет.

Віта ввічливо кивнула і відпила теж:

— Так. Дуже.

Пили вони завжди червоне. Іноді дуже сухе, іноді дуже солодке. Неодмінно смачне.

— Це домашнє? — спитала вона. — Такий сорт цікавий.

— Цікавий, дитино. Ніде такий більше не росте.

— Справді?

Віра Іванівна кивнула і уважно подивилася на Віту:

— Якщо цікаво, пішли завтра зі мною. І спробуєш, і пляшки допоможеш довезти. А по дорозі ще катакомби тобі покажу. Ти ж в наших катакомбах не була ще?

— Ні.

— Ну тоді вирішено.

Коли вони ходили під землею вже дві години, Віта подумала, що, мабуть, краще б вона катакомби і не бачила. Вона все переживала, що вони заблукали, і намагалася вивідати, чи Віра Іванівна знає, куди іде.

— Знаю, дитино, звісно, що знаю. Подивись на стіну, там цікаво буде.

Там справді було цікаво.

Вона висвітлювала ліхтарем то нашкрябані на стіні рядки віршів і відмітки про маршрути, то непомітні ходи, що вели до затоплених кімнат. І розказувала, дуже цікаво, хоча іноді трохи моторошно: як колись майже в кожному дворі був свій вхід до катакомб, як у другу світову в цих коридорах повільно божеволіли радянські військові. Як і зараз тут губляться люди.

— Перед великою війною, — сказала, — знайшли два скелети і бульбулятор біля них.

Віра Іванівна зітхнула:

— І таке буває. Що хтось ось так розтринькує життя.

І звернула в коридор. Віта поспішила за нею — і завмерла.

— Гарно, правда? Ось ми й на місці.

— Що це?

— Виноградник, — шанобливо відповіла Віра Іванівна.

Вони стояли на порозі величезної печери. Було світло, хоча як Віта не старалася, вона не могла знайти джерела цього світла. Здавалося, що сяють самі стіни. Що щось світиться у густій зелені.

Так, зелені — усі стіни затягнули розкішні виноградні лози. Біля дальньої стіни стояли і прес, і діжки з вином, і грубі збиті полиці з пляшками — порожніми і наповненими густим червоним вином.

— Це… ваше?

— Не лише. Але виноробів зараз лише кілька. Інші… втратили цікавість, скажімо так.

— А звідки це…

— Я й сама не знаю. Знаю тільки, що розростається виноград сильно і швидко. Тому треба плекати його, обробляти. І підживлювати. Тоді все буде добре.

— А що це за сорт?

— А ти спробуй, — усміхнулася Віра Іванівна.

Віта потягнула до заманливо соковитого грона. Здавалося, що кожна ягода налита сонцем. Обережні відірвала ягідку: допустити, щоб хоча б одна впала на землю, здавалося грішним.

Виноград був соковитий і терпкий.

— Боже, як смачно.

— Правильно кажеш. Правильно слово. Я знала, що ти відчуєш.

— Що?

— «Боже», — відповіла жінка.

Віта нахмурилася. Вона хотіла спитати, про що це Віра Іванівна, але закашлялась. Щось заважало в горлі, і як вона не намагалася, викашляти це щось не виходило. Віта відійшла до стіни й сперлась об неї.

Але її руки провалилася в лози і наткнулася далі на щось тверде. Віта відсунула листя — і закричала б, якби могла. Бо це вона наткнулася на ребра скелета, лише дивом оминувши його ще живе, але майже всохле серце, з якого і росла виноградна лоза. Віта кинула швидкий погляд на Віру Іванівна, але та усміхалася, ніби не бачила нічого страшного.

Від страху Віта затулила долонею рот — і відчула, як звідти тягнеться перший ще тоненький росточок.

— Якщо підживлювати, — повторила Віра Іванівна. — тоді все буде добре.

Вона раптом штовхнула Віту до стіни, і руки й ноги дівчини обплели спраглі лози. Обличчя пекло, ніби виноград хотів прорости крізь очниці і поволі виштовхував очі.

— Який чудовий букет з тебе буде, дитино. Річище Кальміусу, сонячне Закарпаття, бурштинова Волинь. Прекрасна біографія.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Гончі Раміреза
Другий етап: В'язні Рейдера
Історія статусів

16/05/24 22:26: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/24 17:00: Вибув з конкурсу • Другий етап