Вони приходять несподівано. Вилазять вночі з-під землі ніби цикади, що так і сподіваються знайти чим поживитися. Прокляті почвари. Їхні погляди сповнені голоду, спраги і... невідомості. Вони шукають щось, чим можуть насититися. Але для нас, людей, вони – втілення кошмару. Кожен їхній вихід на поверхню – це не тільки загроза для нашого спокою, а й для нашого життя. Найгірше те, що кожен має пройти через таке випробування смертю без впевненості, що ти виживеш.
Але маєш боротися.
Щоб жити далі.
Під покровом ночі їм легше застати своїх жертв зненацька, щоб напасти з-за спини. О так, вони це люблять. Варто тобі невдало обернутися, як все – відчуваєш як в горло впиваються криві ікла, а довгі пазурі, що нагадують гострі кинджали, розривають грудну клітку.
Так вони добираються до серця. Бо серце – це не лише фізичний орган, воно є символом нашої людської сутності, нашої емпатії, любові та співчуття.
Але вони не люди. Вони лише імітують, що мають серце, оскільки самі позбавлені цього важливого органу. Вони відчайдушно намагаються вкрасти наші серця не для того, щоб підтримати життя, а щоб забезпечити своє власне безжальне існування.
Однак у них нічого не вдається: бо той, хто не має серця, ніколи ним володіти не буде.
Я вже не раз бачив, як моїх товаришів розривало на мікрочастинки. Варто невдало зробити крок, як ті почвари протягують з-під землі пазурі, щоб насититися твоїм страхом від несподіванки та усвідомлення скорої смерті.
Та не сьогодні.
Я чекаю на свого противника, щоб здолати його і навіки звільнитися з-під цього ярма подальшої невизначеності. Втомився постійно чекати чи прийде він по моє серце чи ні, і коли це станеться.
Ретельно гострю свого ножа. Готуюся.
Мені розповідали, що той, хто з’явиться переді мною, може опинитися не тим, кого я очікую побачити. Але все рівно. Монстра потрібно здихатися. Не хочу, щоб мої рідні колись мали з ним справу. І ця думка надихає мене залишатися на сторожі, пильно стерегтися кожного звуку, кожного руху, що може вказувати на його наближення. Тому змушений сидіти біля тріщини, яка тягнеться у глибини землі, готовий протистояти будь-якій небезпеці, що може вибухнути з цієї безодні, і чекати.
Поки орудую точилом, уявляю, як буду розбиратися з тією почварою. Спершу я виб’ю дух із тварюки вдаривши по волохатій черевині. Тоді замахнуся, щоб перерізати горлянку. Вона буде відчувати як її марне життя, проведене за вбивствами, буде помалу витікати з неї. Тоді мій ніж вгрузне у її ротяку, розкривши посмішку до неймовірно великого розміру, щоб було зручніше вирізати ікла. Щоб більше не кусалася. Потім я вирізатиму її пазурі. Одне за одним. О так. Все, що пов’язане з нігтями дуже боляче. Знаю по собі, бо не один раз добряче зачіпався об всілякі штуковини та роздирав аж до м’яса.
М'ясо. Хмм. Цікаво, яке воно в них на смак?
Точно. Опісля, я витягну грудну клітку монстра, щоб спалити її у вогнищі, розпаленому завдяки скальпу із сухим волоссям почвари. Вона буде ричати та сіпатися від апетитного запаху, та буде усвідомлювати, що більше ніколи в цьому житті не поїсть.
Дивитиметься на мене своїми вибалушеними очиськами, які я незабаром виріжу, і бажатиме мені горіти у пеклі.
Але ж ні. Пекло лише для тебе, крихітко.
Я ж бо лише борюся за своє життя та існування.
Від злості надавлюю міцніше на точило, і ніж у моїй руці відстрибує. Кривлюся від гострого болю, що на мить охоплює долоню. Кров повільно скрапує на землю.
Але нічого. Так я принаймні бачу, що ще живий.
Відчуваю, як сутінки стискаються навколо, немов важкий плащ, що стискає плечі. Повітря стає спертим, наповненим гнітючим запахом гнилі та занедбаності. А тіні попереду формують темний образ.
Ось і все.
Почвара тут.
Дивлюся у її світлі очиці та скуйовджене волосся. Оцінюю її стійку, та руку, що тримає гострого ножа. В іншій виднілося точило.
Усвідомлення приходить майже миттєво.
То ось, про що говорили ті, хто вижив.
Я справді бачу перед собою не того монстра, якого очікував побачити.
Зручно вхоплюю ножа, готовий відправитися у бій зі своїм найбільшим ворогом – самим собою. Із напруженою міцною рукою я крокую назустріч невідомому.
Чи то повільної смерті.
Чи то довгого життя.