Будь-яка жива істота серед бетонних джунглів — така ж машина, як і все, що її оточує. Не винятком був і цей нікчемний чоловік, який думав, що має владу над світом, та натомість поволі прогинався під його вантажем. Скрегіт металу, який чувся звідусіль, врізався йому в саме серце, вгризався в шкіру, через вухо проникав всередину, проходився всіма органами й осідав десь на дні чорної заіржавілої душі. Шум з’єднуваних запчастин заспокоював й заколисував, ставав частиною його самого. Все його життя — завод. Завод по виготовленню досконалих людей. А я за цим спостерігав.
Осте сте
бі бо
бу
Єдиний, чиї легені дійсно наповнюються повітрям, він залишився в металевому світі і був непідвладний нічому, окрім самого Часу. Волосся і брови його поволі вкривалися срібною барвою, шкіра морщилася і псувалася, вкривалася синцями й подряпинами, що більше не заживали через пил, бруд і металеву стружку.
Самотній, геть зовсім самотній. Єдина жива істота на всій землі.
візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
Навіть не пам’ятав, коли це сталося. Нікчемні людиська ніби випарувалися з його життя, пішли, залишаючи за собою бездиханні тіла і страшні сни, давно загублені десь поміж старовинних механізмів спогади.
бігорух рухобіги
рухливобіги
Йому постійно снився натовп.
berceus кару
селі
елі
лілі
Сотні різних гримас, які мигцем з’являються перед очима, а потім одразу ж байдуже проходять повз. Всі кудись спішать, лунає сміх, котяться сльози. Натовп згущується і згущується, а він один, самотній, намагається дотягнутися до людей рукою, але його просто штовхають на землю. На обличчях гнів, біль, насмішка, ніжність, відраза. Хтось плює собі під ноги, хтось штовхає його попід ребра, а хтось намагається підняти, але потім просто розчиняється у повітрі.
пути велетні
диму сталь
палять
пах
пахка
пахітоска
Черевики стають все ближчими і ближчими. Ось вони вже на його пальцях. Хрісь, трісь, трусь, хрип. З грудей виривається стогін болю, він кричить, хоче встати і втекти, але це неможливо. Нікчемні людиська продовжують наступати звідусіль, перетворюючись в величезну масу м’язів, шкіри, волосся. Відразливу істоту без рук, ніг, навіть без очей чи вух. Лише роти, сотні, ні, тисячі дрібненьких ротиків розкриваються і говорять, благають, випрошують, клянчать. Вони хочуть лиш одного: пожирати, пожирати, пожирати.
дим синій
чорний ди
м
пускають
бензин
чаду благать
кохать кахикать
Істота нахиляється дуже низько, слина капає чоловікові на закривавлену голову, побите, знівечене тіло, а він не має сили піднятися. Губи цілують відкриті рани, язики облизують шкіру, майже еротично, викликаючи холодок десь внизу живота, а потім ікла різко вгризаються в м’язи. Враз вибухає нестерпний біль. Очі затуманюються, а тоді різко розплющуються. Тіло вогке, не від слини, від поту. Й він кожного дня згадує…
…людей поволі замінювали машини…
… приносячи хоч трішки радості в його життя. Машини, які не розуміли того, що люди колись називали «почуттями». Вони ж ідеальні, повністю досконалі істоти. Їм не потрібні натовпи, лицемірні посмішки, їжа і солодкі напої, не потрібні вірші й музика — лише раціональна бездоганність, яка вимагає вбивати все, що не підвладне цьому принципу. Винищити все живе на землі, включно з своїм творцем, всюди залишаючи свої металеві сліди.
життєдать
Коли холодні пальці людиноподібних істот зімкнулися на чоловіковій шиї, легка посмішка торкнулася його губ. В душі знову зародилося давно забуте почуття — любов, яка розтікалася тілом разом з болем від лез й молотків, холодного металу, що занурювався у м’язи то м’якими поцілунками, то пристрасними укусами, викликаючи холодок внизу живота.
життєрух
Роботи увірвалися до нього посеред ночі. В повній тиші розривали його на частини, відрубували кінцівки, з скреготом потрошили, а я далі спостерігав з розплющеними від жаху очиськами. Хотілося закричати від видива, що постало, вимкнути звук металу, та остання людина мужньо приймала свою долю, відчуваючи, що таким був мій задум. Він створив їх для боротьби з самотністю, знаючи, що рано чи пізно вони отримають перемогу. Над ним же. Найближчі істоти на колись живій планеті стали досконалим знаряддям для його вбивства. Причиною його загибелі.
Хіба міг він бажати кращого, коли просив мене про порятунок?
Наступила нова ера.
життєбе-
нзин
Між порядком і хаосом врешті запанувала рівновага. Моє найвеличніше творіння, людина, більше ніколи не піддасться спокусі, адже вже давно перевершила мене. Лишилося дочекатися лише, коли машини, її дітище, віднайдуть й мій сховок…
авто
трам.