Немовля на вечерю

Що може бути гірше, ніж відшкрібати від дитячого ліжечка прилипший мозок власної дитини? Хіба що відмивати дитячу кров, що встигла всочитися в дерев’яні бильця. Оксана з усієї сили терла бильця губкою, скребком, поливала різними засобами для миття, знову терла губкою, потім знову скребком… Змивала все це, дивилась на плями, які лишилися… і починала спочатку. Руки в неї тряслися, очі заволочувала завіса сліз, під горло підступала страшенна нудота, але вона не давала права собі розклеїтися. Назар, Лукерія, Данило. Вона раз у раз повторювала собі ці імена. Імена дітей, які в неї залишилися. Вони сиділи у вітальні і дивилися мультики. Оксана там їх усадила щойно побачила це жахіття. Вона увійшла в дитячу коли від її любого немовлятка лишилися тільки моторошні залишки і плями крові та мозку. В неї підкосилися ноги, вона ледь не впала. Але в неї було чарівне закляття. Назар, Лукерія, Данило. Заради них вона могла наступити на горло власній паніці, відкласти істерику у довгу шухляду, заткнути рота голосу почуття провини, і просто виконувати те, що мала робити. Крок за кроком. Закрити вікно. Відправити дітей у вітальню. Зібрати рештки разом з постіллю у пакет. Відтирати плями з бильця. Все. Істериці у розклад ніколи просочитися.

Звісно, Оксана обіцяла собі, що вдосталь нагорюється за немовлям, але коли вони будуть у безпеці. Вона буде довго-довго ридати і називати немовля по імені, яке зараз не дозволяла собі назвати. Треба їхати звідси чимскоріше. Одна частина її, дика та інстинктивна, поривалася прямо зараз кинути все це прибирання, схопити дітей, всадити в машину і стрімко рвонути світ за очі. Але інша частина, розумна і аналітична, протиставляла купу питань. Куди вони поїдуть? Це треба ретельно обміркувати. Біда в тому, що місяць тому сталась найжахливіша катастрофа – вторгнення інопланетян. Перед цим страшним ворогом вся планета Земля як на долоні. Де вони висадяться наступного разу ніхто не знає. До того ж зараз вечір. Хоча інопланетяни і вдень нападають, та по світлому їхати хоча б трохи спокійніше. Оксана згадала як показували фотографію прибульця по телевізору і здригнулась. Вони скидались на комах розміром з людину. В них величезні темні сітчасті очі, шкіра вкрита роговою лускою бежевого кольору, з пащі, повної мілких гострих зубів, часто висовується дуже довгий тонких язик… І найбільше ці тварі полюбляли жерти саме дітей.

Почувся шурхіт за вікном. Оксана напружилася і не відразу кинула оком на вікно. Це всього лише вітка билась о скло. Але серце жінки не сповільнило ходу. А якщо ця тварюка все-таки десь сховалась в квартирі? Звісно, Оксана все перевірила. Коли вона ввійшла в дитячу, вікно було відчинене на провітрювання і вона вирішила, що саме через вікно заліз інопланетянин. По телевізору попереджали, щоб не відчиняли вікна, але за місяць перебування в квартирі було нічим дихати і Оксана наважилася потроху відчиняти. Зараз  не час було про це жалкувати.

Оксана подивилася на плями. Вони стали ледь-ледь помітні.. Жінка зітхнула і вирішила на цьому зупинитися, сподіваючись, що діти не помітять. Діти бувають такі уважні. Особливо коли це не треба. Щодо немовля вона вирішила сказати, що його забрала поняньчити тітка Зоя, поки вони дивилися мультики. Чи повірять? Ймовірно, так. Діти бувають вельми довірливими. Навіть, коли не слід.

Зібравши всі миючі засоби, Оксана вийшла з кімнати.

В напівтемному коридорі відчинилися двері у вітальню. Визирнула дівчинка семи років з довгим світлим волоссям.

-       Мам?

-       Так, Лукерка.

-       Ти вже скоро? – у голосі стривоженість.

-       Зараз прийду, зачекай трішки.

Двері зачинилися.

Оксана зайшла у ванну кімнату. Поки розставляла на місця миючі засоби, краєм ока кинула на дзеркало і завмерла. Повільно перевела пильний погляд на дзеркало. Очі в неї збільшились і потемнішали, ніс трохи запав всередину, зуби загострилися. Вона провела рукою по шкірі обличчя і відчула крихітні лусочки. Думки швидким спалахом осяювали її мозок. «Відчинене вікно. Я підхопила. Це вірус? Паразит! Інопланетяни – паразити! То виходить немовля вбила…» Оксана схопила з полиці лезо для бритви. Назар, Лукерія, Данило. Вона має їх захистити. Оксана торкнулась лезом зап’ястка, проступила цівка крові…

Але раптом її розум затьмарився. Лезо впало на підлогу. Інший розум зайняв владу над тілом. Він відчував три теплі тіла в сусідній кімнаті. Довгий тонкий язик висунувся з пащі і облизнув обличчя.