Вкотре прокинувшись серед ночі, Маргарет відчувала противну сухість в роті. За вікном десятиповерхового будинку стояла непроглядна ніч. Ще, ніби на зло, густий осінній туман охопив собою все місто, змушуючи губитись у своїх нетрях. Маргарет потягнулась рукою до комода біля ліжка, не розплющуючи очі. Їй жахливо хотілось спати. Шершавість горла наполегливо нагадувала про себе, роздираючи чутливу шкіру всередині.
Пальцями Маргарет відчула кружку на комоді. Намагаючись ухопити її, жінка лише мазнула по гладкій поверхні, випадково штовхнувши кружку. Вона впала на підлогу з голосним лезгом. Вода плюхнула в різні сторони, ковзаючи ламінатом. Плюх-плюх.
— Прокляття! — важко простогнала Маргарет.
Вона неохоче підвелась, втоплено сідаючи на краю ліжка. Носки промокли, викликаючи відразливе відчуття в ступнях. Але воно невблаганно розходиться по всьому тілу, лезгом вдаряючи по голові. Маргарет протерла очі вказівним та великим пальцем, але ясніше навколо не стало. Лише кольорові плями розтікалися по меблях, які уява люб'язно домальовувала.
Через кілька секунд жінка зрештою підвелась, струшуючи темне волосся з плечей. Вмикати світло в маленькій квартирі їй не хотілось. Згадувати життя в єдиному, на що вистачало зарплати вже останні десять років.
Кружна, на здивування Маргарет, не розбилась, лише й так відколотий за роки шматок ручки, неприємно дряпав жорстку шкіру. Жінка добре пам’ятала мінімалістичний інтер’єр студії, навіть без світла вона дійшла до крана, нічого не зачепивши. Холодна вода вдарялась сама об себе. Норовливі краплі відлітали в бік, падаючи на пальці. Хвиля дрижаків, ніби дикий табун, пробігала тілом, змушуючи підтиснути плечі.
Жадібно ковтаючи, Маргарет відчувала як шершавість в горлі розгладжувалась. Важко, але попри те, вдоволено видихнувши, вона кинула випадковий погляд велике — розміром з кремезного чоловіка, специфічний подарунок від матері, — дзеркало. Воно стояло посеред коридору, в оточені кількох пар взуття. Маргарет підійшла ближче. Вона знала, що була привабливою принаймні так вона вважала.
Але дзеркало зустріло її непроглядною темрявою. Місяць, рідким промінням, кидав погляд на жінку, даючи тілу силует. Обличчя ж його не цікавило. Воно залишалось прихованим в мрячці. Маргарет напружила зір, намагаючись вловити контури знайомого довгого обличчя.
Темрява заворушилась. Вона вглядалась.