Не хочу помирати один

Йому залишилося не довго, лікарі кажуть, не більше тиждня. Моєму другові занадто пізно діагностували рак підшлункової залози, оперувати його вже також не вийде, йому лишається тільки чекати свого кінця...

Я не могла уявити, як йому зараз, сім'ї у нього не лишилося, з друзів в нашому місті була тільки я, а партнера він не мав, та і якось ніколи про це не говорив, тож я не могла його зараз лишити одного.

Я не плакала, не могла показати смуток, щоб йому ставало гірше, він також посміхався, ми проводили час точно так само, як і колись, ніби нічого не мало статися, але стан його погіршувався і це було видно, мені стискалося від того серце, але...вже нічого не вдієш.

Був один з погожих днів. Я, як завжди прийшла до нього з солодощами до чаю. Сьогодні я мала лишитися на ночівлю. Нічого такого не планувалося, це була для нас лише дружба і все, просто провести вечір за настільними іграми, караоке та згадуванням старих історій, тих самих з дитинства, коли вас нічого не турбує вас не зачіпають події світу, ви просто граєте собі у дворі з друзями насолоджуючись теплими днями...я готова віддати все за повернення в ті далекі дні.

Переді мною ставлять чашку, до носа потрапляють приємні аромати лаванди та трав, ми говоримо і попиваємо духмяний напій, коли в мене починає боліти голова. Ні з того ні з сього, просто різкий біль. Голова болить, кінцівки німіють, здається от-от зомлію.

-Щось...почуваюся не дуже, - ледь чутно промовляю я майже падаючи зі стільця, але сильні руки мого друга ловлять мене, - Виклич, будь ласка, швидку...- з кожною секундою стає все важче, відчуваю, все тіло ніби не моє і не слухається. Перевожу погляд на хлопця, але він не стурбований, той навіть не поворухнувся він...посміхається?

-Все добре моя пташко, - каже він спокійно беручи мене на руки. Він мене так ніколи не називав і від цього прізвиська мене нудило. Що..що це, трясця, відбувається?

Мене понесли до кімнати, вклали в ліжко, накрили пледом і він ліг поряд. Він не рухався, тільки посміхався і гладив волосся, мені хотілося бігти, та я не могла.

-Знаєш, я так давно тебе любив, але ніяк не міг сказати, тепер же часу так мало, але я хочу розділити його з тобою. Я знаю, знаю, що ти мене не полюбиш, але...я не хочу помирати один!

Я відчула дві сильні долоні на своїй шиї, відчула, як вони стискають її, я намагалася боротися з усих сил які мала, та їх було недостатньо.

-Я знаю, те що я хотів би з тобою зробити тобі не сподобається, але ж коли ти будеш мертва, то нічого не відчуєш? Ох, як давно я цього хотів...

Поцілунок на губах, одна рука на шиї, стискає її до синців, інша блукає тілом, а далі…