За вікном

Андрію не спалося. Його не полишало занепокоєння і відчуття тривоги. Він встав, пройшов через коридор і зазирнув у дитячу кімнату. Від жаху чоловік застиг на місці, бо помітив фігурку чотирирічної донечки на підвіконні. Яринка стояла, хитаючись взад-вперед, і спиралася долоньками на скло. Він не образу зрозумів, що вона робить.

Дівчинка тихенько сміялася. Вона грала з кимось у "долоньки". З ким?

Андрій підійшов до вікна і схопив дочку на руки. Дівчинка зойкнула, здригнулася та прокинулася. Вона розгублено закліпала очима, дивлячись на тата.

— Донечку, навіщо ти залізла на підвіконня?

— Погратися.

— Погратися? Вночі? Навіщо?

— Мені щось страшне наснилося. Я заплакала… І мене покликала тьотя. Сказала: "Нічого не бійся, нумо пограємо".

— Так і сказала? — Андрій опустив дочку на ліжко та присів поряд. — Що за тьотя? Де вона?

— Отам. За вікном.

Андрій відчув, як холод по шкірі пробігли мурашки. В грудях ніби застигла крижана грудка.

— Де саме за вікном? — спитав він тремтячим голосом. — Де вона була?

Дівчинка ніби й не помітила його переляк.

— А у тому вікні, в домі навпроти. Сам подивися! Оте вікно, що червоним світиться!

Андрій поглянув, і в нього ледь не відпала шелепа. Навпроти, під червоним світлом люстри, у вікні стояла…

Як заведено було раніше казати: "Приберіть від екрану дітей!". Жінка з розкішною статурою, в червоній білизні, стояла на вікні. Андрій примружився, намагаючись розгледіти незнайомку, попри свій слабкий зір навіть в окулярах. Звісно, він не міг розгледіти риси обличчя, а лише пишну зачіску — чорне волосся довжиною до плечей, яке ворушилося ніби від вітру. Її білизна здавалася вишуканою, бо все, на що потрібно витріщатися чоловіку, було навмисно підкреслено.

— Донечку, це погана тьотя!

В роті пересохло, тому голос Андрія хрипів і тремтів.

— Чому це? — здивувалася Яринка. — Вона хотіла зі мною погратися!

Андрій зітхнув. Дочка була ох якою впертою. Він взяв доньку на руки.

— Донечко, я віднесу тебе до мами! Поспиш сьогодні з нею.

Він відніс доньку до спальні та поклав поряд з дружиною. Поряд, у дитячому ліжку, мирно посапував маленький півторарічний синок.

— А ти куди? — спитала Яринка.

— А я піду познайомитися з тією тьотею. Спитаю, хто вона.

— Тату, розкажеш мені, яка вона?

— Неодмінно, доню.

Він знову зайшов до дитячої кімнати та визирнув у вікно. Жінка так само стояла на підвіконні. Помітивши Андрія, вона почала хитатися та звабливо крутити стегнами. Тепер він бачив риси її обличчя. Жінка посміхнулася йому, провела язиком по губах і поманила до себе пальцем. І тут на Андрія найшла якась дивна мана. Він пішов у коридор, швидко накинув куртку, кинув у кишеню ключі, як був у домашніх капцях вийшов з під'їзду і попрямував у будинок навпроти. Він навмання набрав три цифри на домофоні. Грудний голос спитав: "Хто?", тут же у дверях пискнуло, і вони відчинилися. Андрій ішов з напівзаплющеними очима, наче його тягнули на мотузці. Він зайшов у ліфт, натиснув цифру "7", і коли відчинилися двері, вийшов прямо до квартири з номером "136". Машинально натиснув на дзвоник. Донеслися кроки, двері самі з клацанням відчинилися. І він зайшов.

Квартиру заливало червоне світло від люстри. А в коридорі стояла напівоголена жінка, вдягнена лише в червону мереживну білизну, крізь які просвічували всі звабливі місця. Він відчув слабкий запах крові та гарі.

— Що у вас тут згоріло?

— Нічого, любий, — відповіла жінка тим самим грудним голосом. — Заходь до кімнати!

Андрій скинув куртку і зайшов.

— Хто ти така? — спитав він суворо. — Навіщо ти лізла до моєї дочки?

— Не треба питань! — відповіла жінка зі сміхом. — Ти ж прийшов розважитися!

Вона підійшла до Андрія впритул, обійняла його, потягнула його за собою та штовхнула на диван. Запах крові та гарі став іще сильнішим. Це тхнуло від жінки. На її тілі з'явилися криваві рани. Кров потекла струмками, краплі впали на килим. На дивані спалахнуло полум'я. Андрія обпекло жаром, він заверещав і вскочив на ноги. Полум'я охопило жінку, і вона закричала. Вогонь пожирав її заживо. Тепер тхнуло горілим м'ясом та волоссям. Андрій, забувши про куртку з ключами, відчинив двері та щодуху вилетів з проклятої квартири… Попри біль від опіків, він стрімко понісся вниз сходинками, вибіг із під'їзду. Він отямився вже перед дверима свого будинку, марно намагаючись намацати ключі… І згадавши про куртку, набрав на домофоні цифру "136".

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

16/05/24 16:02: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап